home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Еволюція цифр. Цифри, якими користуються в сучасному світі, були винайдені в Індії. Доведено, що в графічному оформленні колон Ашоки III ст. до н. е. використано щонайменше цифри 1, 4 та 6. Століттям пізніше у написах Нана Гхат з’являються 2, 4, 6, 7 та 9. Індійський математик Пінгала у III ст. до н. е., описуючи числа, використовує санскритське слово шуньята, що означає «порожнеча». Це було першою відомою згадкою поняття «нуль» в індійців. У місті Кусумапурі, неподалік від головного міста династії гуптів Паталіпутри, у 499 р. н. е. було написано твір «Аріабхатія», в якому автор, індійський астроном і математик Аріабхата, називає перші десять цифр десяткової системи числення, 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Символом нуля, утім, ще не користувалися. Круглий знак зображають лише в 876 р., у храмі Чатурбуї. Трактати Аріабхати та інших індійських математиків перекладали у Багдаді арабською. Підручник з використання цифр, написаний аль-Хорезмі у 825 р. у Багдаді, був революційним. Його переклали латиною в XII ст. під назвою Algoritmi de Numero Indorum («Лічба індійськими цифрами»). Однак цифри стали відомі в Європі як арабські, коли Лео­нардо Пізанський, або Фібоначчі, описав ефективне використання цифр у своїй книжці Liber abaci («Книга Абака», 1202)

Аль-Мамун також вмів бути популістом. Нетолерантність Візантії він використав на користь власної політики. Те, що правителі Візантії вороже ставилися до християн-несторіан, він уважав ознакою зверхності ісламу. У Багдаді несторіани дістали змогу викладати грецьку античну філософію, оскільки мусульмани, на відміну від візантійців, уміли шанувати геніальність Стародавньої Греції.

Найпрогресивніша математика та астрономія того часу народжувалися в Багдаді. Розвивалися наукові методи. Як допитливий правитель, аль-Мамун прагнув до емпіричних досліджень. Він побудував першу обсерваторію у Багдаді. Це був єдиний спосіб пересвідчитись у правильності грецьких, перських та індійських астрономічних текстів. На думку Джима Аль-Халілі, обсерваторія була, очевидно, першим у світі великомасштабним науковим проектом, фінансованим державою.

Аль-Мамун хотів знати розміри Землі. Птолемей виміряв окружність Землі у стадіях, проте щодо довжини самого стадія існували різні трактування. Тому аль-Мамун найняв групу математиків, астрономів і географів, аби ті накреслили нову карту світу та виміряли окружність Землі. Останнє вдалося шляхом визначення довжини одного градуса великого кола земної кулі, у такий саме спосіб, як зробив Ератосфен в Александрії майже тисячу років до того. Аль-Мамун відрядив дві дослідницькі групи, одна з них вирушила на північ, інша — на південь. Пройшовши уздовж одного градуса меридіана, групи поверталися назад і перевіряли відстань пройденого шляху. В результаті обидві групи мали розрахунки, що вражаюче точно влучили в саму ціль.

На противагу християнам за добу Середньовіччя, в ісламському світі не піддавали сумніву те, що Земля має форму кулі. Араби засвоїли від картографів Александрії, таких як Птолемей, спосіб зображення Земної кулі за допомогою уявної системи координат, у вигляді двовимірної картографічної проекції. Араби виправили координати Птолемея та додали до таблиці нові назви місцевостей. Тепер вони змогли встановити розташування місця молитви та Мекки, використовуючи для цього меридіани і дугу великого кола, що оперізує Земну кулю. Через кулясту форму Землі напрямок на Мекку — вигнута лінія по відношенню до того, хто молиться, або кут спостереження. Араби назвали його аль-сумут, від чого походить термін «азимут» (точка компаса, що вказує на місце перебування об’єкта).

У вимірюванні Земної кулі брав участь математик аль-Хасиб. Він використовував у своїй роботі тангенси, які позначав терміном «тінь». Аль-Хасиб склав таблицю тангенсів, що стала першою в світі подібною таблицею. Інший математик, аль-Баттані, скористався ідеями аль-Хасиба щодо тангенсів і розробив математичні рівняння їхнього обрахунку. Пізніше праця аль-Баттані «Кітаб аз-Зідж» стала важливим джерелом для багатьох європейських астрономів, зокрема Коперніка. Одним із найвідоміших досягнень аль-Баттані було обчислення сонячного року (365 днів, 5 годин, 46 хвилин і 24 секунди).

У Будинку Мудрості працювали брати Бану Муса. Старший з братів, Мухаммед, стверджував, що для Місяця і планет справедливі такі ж фізичні закони, що й для Землі. Це твердження суперечило поглядам Аристотеля. У своїх висновках, зокрема в книжці про рух небесних тіл і тяжіння, Мухаммед виявився близьким до Ісаака Ньютона, який у XVII ст. оприлюднив математичну модель всесвітнього тяжіння. Утім, найбільш відомими брати стали завдяки своїм технічним винаходам. У 850 р. вони видали книжку «Кітаб аль-Хіял» («Книга хитромудрих пристроїв»), в якій можна було знайти, наприклад, опис пристрою автоматичної гри на флейті.

Аль-Кінді, єменець за походженням, який мешкав у Басрі, вразив халіфа і був запрошений до Будинку Мудрості. Названий арабським філософом, аль-Кінді був також глибоко обізнаним із грецькою, перською та індійською думкою, а також з ісламською доктриною. Він досліджував таємні письмена і був досвідченим теоретиком музики. Аль-Кінді працював із перекладачами та несторіанськими вченими, що компілювали тексти Аристотеля, неоплатоніків, а також інших грецьких математиків і дослідників, таких як, наприклад, Евклід. Арабів захопило переконання Евкліда щодо того, що всі подані доведення повинні бути обґрунтовані. Такий самий підхід вони хотіли застосовувати й у теологічних і філософських питаннях. Ця ідея змусила аль-Кінді досліджувати метафізичні твори грецьких філософів у пошуках засобів для аналізу релігійних питань за такими ж суворими правилами. Аль-Кінді заявляв, що філософія — це вчення про істину. Тому «перша філософія», як він називав наближення до істини, — це знання про першу істину, що є причиною всіх інших істин. Аль-Кінді був надзвичайно обдарованим мислителем, що не схвалював місництво. Дехто з сучасників критикував його за надто відкрите сприйняття грецької думки. Аль-Кінді відповідав:

«Нам не слід соромитися визнання чи здобуття істини, хоч би звідки вона походила. Для шукача істини немає нічого кращого за саму істину, і не слід нехтувати істиною і зверхньо дивитися на тих, хто її висловив або передав: істиною нікого не можна принизити — навпаки, істина ушляхетнює кожного».

Аль-Кінді поєднав грецьку філософію, фальсафу, та ісламську думку. Його роздуми надихнули двох інших філософів, що жили за пізніших часів, — Ібн Сіну (980—1037) та Ібн Рушда (1126—1198). Обидва відомі західному світові під своїми латинськими іменами: Авіценна та Аверроес. Авіценна був лікарем, чиї дослідження з анатомії значно вплинули на медичні знання в Європі. Аверроес, в свою чергу, був останнім з найвизначніших ісламських філософів.

Третім важливим послідовником аль-Кінді був аль-Фарабі, портрет якого прикрашає 200-тенгову купюру в Казахстані. Аль-Фарабі прибув до Багдада у 901 р. для навчання, серед іншого він досліджував логіку Аристотеля.

У своїх роздумах аль-Фарабі об’єднав ідеї Платона про ідеальну державу та ідеального правителя з уявленням Аристотеля про те, що сенс існування людини полягає у доброму житті. Погана влада, на думку аль-Фарабі, просто відбивала недосконалість людської природи.

В одному своєму визначному творі «Ідеальне місто» він намагається з’ясувати, що робить владу доброю. Владу можна назвати доброю, тільки якщо вона базується на таких знаннях, діяльності та майстерності, що приносять щастя. Способи досягнення щастя треба оцінювати за результатами. Найкращі результати, на думку аль-Фарабі, — це ті, що відбиваються на повсякденному житті. Аль-Фарабі перелічує різні форми правління. Дві з них містять як хороші, так і погані якості. Ці форми правління — домінуючі й такі, чий намір — дозволяти народу робити те, що його розважає. Домінуюче правління було характерне для Аббасидів: халіфи були самодержцями. В залежності від постаті халіфа, влада приносила людям добробут або злидні.

Аль-Фарабі вірив, що ідеальне місто або держава народжуються тоді, коли всі громадяни працюють заради спільної справи. Ідеальним містом керує доброчесний правитель, чиї рішення ґрунтуються на постійно зростаючому розумінні. Тому найкраща форма правління є поєднанням активності громадян та освіченого керівництва.

Вплив Будинку Мудрості тривав протягом наступних століть. Ібн Аль-Хайсам (Альхазен) — математик, що жив у XI ст., зображений на 10 000-динаровій купюрі в Іраку. Альхазен здобув освіту в Багдаді, проте згодом переїхав до Каїра. Там він написав книжку «Кітаб аль-Маназір» («Книга з оптики»), що була перекладена латиною і мала неабиякий вплив на західну науку. Альхазен, зокрема, присвятив дослідження вченню про перспективу. Він провів безліч емпіричних дослідів і розробив свого роду принципи наукового мислення. Його ім’я згадує визначний англійський філософ XIII ст. Роджер Бекон. Також його роботи вплинули на ідеї астронома Йоганна Кеплера.


Будинок мудрості | Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю | Історії — на папір







Loading...