home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Гуманістичний рух: людина в центрі уваги

Завдяки банкірам, юристам і аудиторам почало розвиватися письмове слово. Тим, хто навчався юриспруденції, треба було також вивчати риторику, оскільки вони повинні були вміти писати адміністративні листи, однозначні, зрозумілі та переконливі. Після завершення навчання студенти почали зосереджуватися на законодавстві італійських міст-республік і соціальних питаннях. Замість того щоб працювати лише помічниками у цих сферах, вони ставали радниками правителів міст і суддів.

Одним із таких радників був наставник Данте і шанувальник Цицерона, Брунетто Латіні, котрий на схилі віку набув значного положення у владі Флоренції. На думку Латіні, правитель повинен бути розсудливим, терплячим, витривалим, чесним і неупередженим, а також мати такі якості, як співчуття та жага до примирення. Уникаючи скнарства та жадібності, правитель має забезпечити своїм підлеглим достойну платню. Латіні не вірив у ефективність управління шляхом залякування. Жорстокість не належить до чеснот правителя, адже, перебуваючи у постійному страху, підлеглі не терпітимуть його занадто довго, тож він може легко позбутися престолу. Латіні вважав, що найважливішою рисою правителя є взірцева чесність і справедливість, оскільки без цього йому годі й сподіватися на підтримку й відданість свого народу. Як зазначає фахівець з історії політичної думки Квентін Скіннер, саме уявлення Латіні про чесноти правителя та найкращий спосіб управління було одною з найяскравіших особливостей суспільної думки за всю добу Ренесансу в Італії.

Гуманісти, що вивчали право й риторику в університетах Болоньї та Флоренції, дістали в XIV—XV ст. чимало важливих посад у міському управлінні Флоренції. Вони не були цинічними фахівцями — виконавцями своїх обов’язків, натомість керувалися ідеалами. Вони прагнули побудувати ідеальну республіку і захистити її від зазіхань деспотів.

Франческо Петрарка, який закінчив школу права у Болоньї, говорив про нові часи, коли старі джерела, втрачені за доби «похмурого Середньовіччя» відшукували наново. Петрарка багато подорожував. Його називають «першим туристом», тому що він мандрував різними країнами заради задоволення. Під час своїх мандрівок він збирав античні рукописи. Пристрасним збирачем був також друг Петрарки, Джованні Боккаччо. Натхнені прикладом Петрарки і Боккаччо, гуманісти почали шукати загублені рукописи у бібліотеках монастирів. Думки античних мислителів зазвучали знову.

Петрарка пояснює сучасникам, що Господь дав людям можливість усебічно використовувати розум і власні творчі сили. Він робить наголос на понятті virtu, чеснота, про яке свого часу писав Цицерон. Людині належить прагнути набути чеснот, а це можна зробити завдяки правильному навчанню, яке не спрямоване лишень на досягнення особистого успіху, а готує до служіння загальному благові. На думку гуманістів, добрий чиновник — ідейна і доброчесна особа.

Квентін Скіннер зазначає, що гуманісти мали звичку піддавати сумніву штучну книжкову вченість і стверджували, що всі знання треба вміти використовувати на практиці. Це своєю чергою приз­вело до розвитку експериментальної науки та практичних методів. Петрарка звинувачував схоластів у тому, що вони «намагалися вивчати чесноти замість того, щоб розвивати їх».

Гуманістичні погляди спочатку проголошували на вільних зібраннях studia generalia, в яких брали участь і пересічні громадяни, і викладачі університетів. Не лише наукова та політична еліта — всі мали змогу реалізувати себе. Людей оцінювали за досягненнями, а не за походженням. Згодом ці зібрання перетворилися на академії, а гуманістичні ідеї мало-помалу почали поширюватись у школах. Мова науки також зазнала гуманістичного впливу. У багатьох академіях підкреслювали значення народних діалектів, і традиція їхнього використання поступово поширилась у наукових колах. Так, наприклад, у 1606 р. Галілео Галілей приєднався до Академії делла Круска, завданням якої було розвивати тосканський діалект. Не дивно, що згодом Галілео почав писати свої твори на тосканському діалекті.

Зрештою, більшість видатних людей Флоренції з дитинства призвичаювалися до думки, що гуманістична філософія становить основу особистого успіху та самореалізації. У Флоренції шанували тих, хто був відкритим до нових ідей і не обмежувався однією сферою. Гуманізм змінив середньовічну картину світу, в якій джерелом усіх знань була релігія. Природничі науки, будівництво, мистецтво, література, мови та історія — всі галузі, створені та досліджені людиною, всі питання, на які вона здатна дати відповідь. Міркування гуманістів не мали меж. Подив, викликаний цим мистецьким і нау­ковим рухом, був настільки великим, що культурне життя Флоренції отримало власну назву — рінашіменто. Вона означала відродження духовності людини — ренесанс.

У 1342 р. у Флоренції мешкало сто тисяч жителів. Місто було більшим за Париж. Кількість населення у Флоренції була в два рази більшою, ніж у Лондоні, і майже у п’ять разів більшою, ніж у Римі. Цей вражаючий розвиток був на якийсь час перерваний, коли Європа здригнулася від пошесті «чорної чуми». Флоренція втратила половину своїх мешканців, проте у XV ст. вона вже знову була одним із найбільших і найбагатших міст Європи. Вулиці були мощеними, а система стічних труб забезпечувала підтримання чистоти. У нових будинках міста був водопровід, вигрібні ями та зливні баки. Флорентійські ремісники-сукнороби — чомпі — були більш висококваліфікованими і фінансово незалежними, ніж решта ремісників Італії.

У Флоренції цінували професійний підхід всі, незалежно від професії: і гуманісти, і інженери, і митці. Словом «арте» позначали гільдії, цехи. Наприклад, художники належали до гільдії торговців прянощами через те, що користувалися барвниками, а скульптори — до гільдії каменярів.

Один із банкірів входив одночасно до складу гільдії ткачів і гільдії торговців сукном. Його звали Джованні ді Біччі де Медічі. Це був дуже поміркований скромний чоловік, що уникав публічності. Його знали як доброзичливу, чесну і гуманну людину. Він не поводився як типовий представник зарозумілої еліти й зажив популярності серед простого народу. Джованні ді Біччі де Медічі ставився до робітників зовсім не так, як звикла шляхта міста, що глузливо називала їх п’яньйоні («плаксії»). Це зневажливе прізвисько водночас підкреслювало жалюгідний стан бідноти: взимку вони часто страждали на застуди і нежить через скудну їжу та нестачу теплого одягу.

Джованні ді Біччі де Медічі неохоче погодився на членство у синьйорії, а в 1421 р. його обрали гонфалоньєром. У похилому віці він збагнув, що, крім кар’єри банкіра, є й дещо інше, що варто здійснити в житті. Банк Медічі у 1420-х рр. став найприбутковішим родинним підприємством в Європі, і Джованні вирішив використати надлишок грошей на щось величне.

Він почав вкладати гроші в мистецтво, яке було, на його думку, чистим і вільним від політичних інтриг. Він розпочав ремонт церкви Сан-Лоренцо і фінансував будівництво кафедрального собору Флоренції. Проектування купола собору в 1419 р. доручили архітекторові Філіппо Брунеллескі, який був, на думку багатьох сучасників, справжньою людиною-катастрофою. Це був гротескний персонаж, параноїдальний тип, що дошкуляв своїм ворогам злісними сонетами. Деякі вважали його божевільним. Але, завдячуючи терплячій підтримці та заступництву Медічі, він дістав змогу створювати по-справжньому унікальні речі.


Послідовність Фібоначчі | Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю | Математика живопису та перспектива







Loading...