Перське слово караван-сарай означає захищене місце для перебування караванів. Такі перські заїжджі двори слугували домівкою для купців із різних країн і міст. Караван-сараї були розташовані уздовж головних шляхів. У них селилися мандрівники, паломники та купці. У містах на кшталт Ісфахана у караван-сараях мешкали студенти, вчені й переважно купці-оптовики. Останні продавали товари роздрібним торговцям, через яких вони потрапляли на базар. Зокрема, дуже масштабною була текстильна промисловість Ісфахана. Вважається, що на базарах Ісфахана були місця для понад 2500 ремісників, що продавали шовк, оксамит, дамаст і атлас.

Власники заїжджих дворів зазвичай витрачали частину своїх прибутків на те, щоб підтримувати їх у належному стані. Для купців велике значення мала безпека. Караван-сараї охоронялись і зачинялися на ніч.

В Ісфахані налічувалося в середньому 2300 караван-сараїв. Вони сприймалися настільки невід’ємною частиною перської культури, що, описуючи міжнародний ринок в імперії Сефевідів, французький місіонер Рафаель ду Манс зауважив, що Персія — наче великий заїжджий двір, в якому дві двері.

Іноземні оптові купці користувалися тридцятьма караван-сараями. Власні помешкання були в індійських торговців одягом і міняйл, у перських торговців кавою та тютюном, у торговців прянощами, у вірмен з Алеппо, що продавали іграшки та кальяни, у турків, що продавали папір і срібло, у торговців із Бухари та Хорасана, в іудейських торговців прянощами, у торговців із Багдада та Бахрейну, що продавали одяг і амбру. Навіть для продавців гранатів у місті були власні помешкання.

Англійські та голландські купці колоніальних акціонерних компаній мешкали у подібних заїжджих дворах біля базару, вони називали їх «заводами». Британська Ост-Індська компанія дістала право торгувати з Персією у 1616 р. Так Аббас зміг відкрити торговий шлях через Ормузьку протоку до Перської затоки, а звідти до Індії.

Ввічливість і гостинність були також частиною релігійних звичаїв. Мусульмани в Індії та Персії вірили: якщо гроші, зароблені нечесним шляхом, будуть витрачені на їжу й одяг, Аллах більше не відповідатиме на їхні молитви. Тому шах Аббас ІІ, поза сумнівом, страждаючи часом від докорів сумління, побудував заїжджий двір із невисокою орендною платою, названий його іменем. Також заможні купці були меценатами та благодійниками у власних районах міста. Вони будували там мечеті, кав’ярні, монастирі та магазини.