home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Чиновник заступає аристократа

В імперії Сефевідів важливим було те, що чиновників призначали за рівнем професіоналізму, а не за походженням. Хлопчики у шляхетських родинах найімовірніше успадковували положення батька. Проте вони мали довести, що достатньо здібні для цієї ролі. В архівних записах знаходимо безліч згадок про звичайних людей, які завдяки своїм здібностям здобули високі посади. У Персії не розуміли європейських ідей про привілейованість аристократії та індійської кастової системи. Зарозумілість на ґрунті високого походження була неприйнятною.

Роджер Сейворі вважає, що в імперії Сефевідів аристократія не могла собі дозволити байдикувати. Вона не могла століттями залишати за собою власні права, як, наприклад, аристократія у Франції в XVIII ст., чи у Росії в XIX ст. Також різні соціальні класи не жили відокремлено один від одного. Шлюби зазвичай укладали між представниками різних спільнот базару.

Також правителі воліли навмисне порушити традиційний поділ на турків і нетурків, таджиків, шляхом різнобічного навчання. Турки не були більше суто людьми меча, вояками армії, а перси — суто людьми пера, людьми уряду. Традиційне навчання військових змінювалося таким чином, що їм також доводилося вивчати літературу та живопис. Завдяки цьому до уряду Сефевідів прийшла значна кількість освічених і здібних службовців, чиє розмаїте походження краще за все надихало на нові ідеї та підтримувало державу сильною.

В Ісфахані на роль правителя міста обирали даругу, свого роду бургомістра, який, проте, не відповідав за економіку міста. Його завданням було слідкувати за дотриманням законності та порядку. Наради у вузьких колах в уряді Ісфахана не мали б успіху. Чиновники, призначені шахом, були зазвичай зі сторони. Часто на посаду даруги обирали грузинів. Біжан Бег Горджі заступив на посаду у 1590 р. У 1602 р. на посаду обрали Костанділа, сина царя Грузії Александра II. У 1620 р. шах Аббас вирішив, що посаду віддаватимуть завжди в першу чергу синові губернатора Грузії. До кінця правління Сефевідів даругою завжди був грузин за походженням.

Цікавою була також роль старости-калантара. Він був свого роду омбудсменом. Одним із його завдань було захищати громадян від деспотичного поводження та тиранічних рішень. Він свідомо стояв між народом і шахом. Хоча калантарів призначав шах, вони повинні були мати сімдесят п’ять відсотків підтримки у тій спільноті, яку представляли. Калантар розбирався зі скаргами громадян і конфліктами між торговцями. Збір орендної плати та податків також входили до кола його обов’язків.

Ефективне й активне управління поширювалося також на міста, де калантар призначав керівників кварталів — кадхода. Ісфахан був поділений на квартали, кожен з яких мав власний релігійний і культурний ідентитет. Ці квартали, махаллі, були автономними одиницями. У стінах Ісфахана було, за свідченням французького мандрівника Ле Брюйна, двадцять дві махаллі. Власні махаллі були в іудеїв, вірмен, інших християн, арабів і приїжджих із Тебриза. Кожен квартал обирав власного голову, повноваження якого затверджував калантар.

Жан Шарден був уражений тим, наскільки ефективним і людяним було правління в Ісфахані. До в’язнів ставилися помітно гуманніше, ніж в Європі. Уряд збирав із громадян помірні податки. Вояки отримували настільки достойну заробітну плату, що їм не доводилося грабувати селян. Робітники королівських майстерень мали достатню оплату праці та були у пошані. Вони повинні були п’яту частину свого робочого часу працювати при дворі, решту могли зосередитися на власній справі. Коли працівники старішали, їх не звільняли. Навіть більше, вони отримували безкоштовне лікування.

Крім правління, Шарден захоплювався становищем селян. Кріпацтва тут не знали, і селянам дозволялося за бажанням залишати землю, на якій вони працювали. За словами Шардена, він помітив, що селяни були заможними й добре одягненими. В їхніх будинках були красиві срібні та золоті речі. Землі часто перебували у безпосередній власності держави і ними керували королівські інтенданти. Врожай розподіляли згідно з угодою, що мала назву «п’ять елементів» (avamil-i panjgana): під час розподілення врожаю враховували забезпеченість земельними та водними ресурсами, наявність домашніх тварин для орання поля, насіння, ресурси праці. Тільки за роботу отримували 20 відсотків урожаю.

Нариси Шардена були схожі на рекламні листівки про суспільство добробуту 1980-х рр. у скандинавських країнах. Утім, для перського суспільства шах був страшним деспотом, якого небезпечно було запрошувати на перемовини. Аристократія, міністри та члени двору боялися способу правління Сефевідів. Шарден переповідає слова можновладця Рустама Хана: «Завжди, виходячи від шаха, перевіряю, чи все ще маю голову на плечах».

Також було небезпечно бути родичем шаха. Шах Аббас не давав своїм нащадкам жодного шансу. Він тримав синів у гаремі та ніяким чином не навчав їх, не готував до ролі правителя. Натомість Аббас убивав і засліплював як дітей, так і онуків, оскільки боявся захоп­лення влади. Така ж недовіра гнітила й інших правителів династії Сефевідів. Відірвані від життя шахи були змушені покладатись у прийнятті рішень на своїх радників. Так, наприклад, онук Аббаса шах Сефі був цілковито залежним від них. Після смерті Сефі у 1642 р. за уряд його восьмирічного сина Аббаса ІІ відповідав досвідчений візир Сарі Тагі. Хоча його змальовують як чесну та справедливу людину, через свою відвертість і прямодушність Тагі зажив багато ворогів і в 1645 р. його було вбито.

Митці не стали маріонетками у політичних процесах в Ісфахані. Хоча Сефевіди бували часом суворими, вони, утім, були також великими поціновувачами мистецтва. Наприклад, шах Тахмасп захоп­лювався мініатюрою, про що свідчить перське вишукане мистецтво виготовлення книжкових обкладинок у XVI ст. Правителі уникали спокуси вказувати мистецтву напрямок розвитку.


Один із багатьох заїжджих дворів в Ісфахані. Малюнок Ежена Фландена, 1851 р. Заїжджі двори слугували домівкою для купців із різних країн і міст. Французький місіонер | Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю | Рай для мистецтв і ремесел







Loading...