home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


Крах гаремних правителів

Занепад розпочався за часів шаха Сулеймана. Він прийшов до влади у 1666 р. і правив наступних 28 років. Сулейман не надто переймався державними справами. Ледарство було наслідком його походження. Більшу частину свого життя він провів у гаремі, тож занадто мало знав про світ за його межами. Він прагнув продов­жувати своє ледаче і розкішне життя. Часом, будучи напідпитку, Сулейман виявляв свій жорстокий характер: він віддавав накази щодо страти і навіть засліпив власного брата. Сулейман звик передавати ведення справ до рук підданих, проте всі важливі рішення приймав, не погоджуючи це з радниками.

Хоч економіка продовжувала розвиватися, а управлінський апарат працював у імперії бездоганно, через Сулейманову байдужості почали формуватися внутрішні кліки. Через недолуге керування державні чиновники намагалися просувати власні справи і за будь-якої нагоди витісняли супротивників. Історик Майкл Аксворті влучно висловився щодо уряду Сулеймана: навіть хороша бюрократія починає змінюватися на власну протилежність, якщо нею не вміють добре керувати.

«Бюрократія сама по собі не є доброчесною інституцією. Вона потребує суворого керівника та періодичних реформ для підтримання етики обслуговування, аби вона не працювала неправильно. Якщо чиновники помічають, що їхній керівник поводиться безвідповідально, вони перебирають його вади».

За останні роки правління уряду Сулеймана в усіх сферах почала процвітати корупція, дисципліна в армії занепадала. Небезпека зростала. Торгові каравани більше ніхто не захищав, натомість перські чиновники часом навіть грабували їх. Одночасно з цим запроваджували нові податки, а старі збільшували. У 1670-х рр. вартість життя настільки зросла, що мешканці Ісфахана почали закидати камінням чиновників на вулицях. Становище релігійних меншин погіршувалося. Духовенство розпочало різноманітні кампанії щодо заборони вина і культури кав’ярень.

Нетолерантність почала виявлятися вже на початку правління шаха Аббаса II. Він отримав владу, будучи ще зовсім дитиною. Після смерті мудрого Сарі Тагі радником став представник духовенства Халіф Султан. Він переконав 12-річного шаха розпочати переслідування меншин. Керівним принципом стала релігійна нечистота, наджас. Після 1645 р. іудеї повинні були носити червоний одяг, щоб їх могли відрізняти. Їм заборонялося ошатно вдягатися, ходити посередині вулиці або проходити повз мусульманина.

Переслідування були нерегулярними, проте за часів правління Сулеймана траплялися дедалі систематичніше. Одною з помітних постатей таких кампаній був Мухаммед Бакір Маджлісі, головний богослов Ісфахана, що набув надзвичайного впливу, коли до влади став син Сулеймана, султан Хусейн.

Султан Хусейн вступив на престол у 1694 р. Він був таким самим сином гарему, як і його батько. Безхребетний шах дістав прізвисько «Мулла Хусейн», тому що він погоджувався на всі вимоги духовенства. Одним із перших рішень молодого глибоко віруючого шаха було визнання Маджлісі релігійним лідером. Відразу після коронації Маджлісі вмовив султана Хусейна заборонити вживання алкоголю та опіуму. На центральній площі було розбито понад шістдесят тисяч пляшок високосортного грузинського та ширазького вина. Таверни і кафе забороняли, як і танці та музику. Жінок примушували бути весь час удома.

Маджлісі дозволили вільно карати будь-кого на власний розсуд. Він жорстко ставився до вчення та філософії суфіїв, фальсафи. Фальсафа, яку практикували у Персії, була складним поєднанням ідей часів античної Греції, Александрії, Кордови та Багдада. Крім праць Платона і Аристотеля, Маджлісі заборонив також праці аль-Кінді, аль-Фарабі, Авіценни, Аверроеса, Міра Дамада та Мулли Садри.

Мулла Садра був одним із найвпливовіших мислителів у імперії Сефевідів. Втомившись від нападків духовенства, він провів кілька років свого життя відлюдником поблизу міста Кум. Зрештою Мулла Садра отримав від Аллахверді-хана, генерал-губернатора провінції Фарс, притулок у місті Тебриз. Він заснував у Ширазі відому школу, що приваблювала вчених зі всього ісламського світу. Мулла Садра помер у 1640 р. і не встиг стати свідком переслідувань, влаштовуваних Маджлісі. Між іншим, вони навряд чи його здивували б.

Показовою є історія про сон Мулли Садри. Він розповідає, що бачив уві сні дух свого вчителя Міра Дамада. У діалозі між духом і Муллою Садрою розповідається, яким небезпечним може бути пряме виявлення власних поглядів для громадського філософа. Якщо він висловлюється занадто відверто, його думки відкриваються геть усім, що є вкрай небезпечним. Перед письмовим столом завжди з’являється впливовий і жадібний до влади релігійний лідер, що вважає його спосіб мислення хибним. Уві сні Садра скаржиться своєму вчителеві і тестю: «Мої погляди не розбігаються з твоїми, проте мене оголосили невірним, а тебе — ні. Чому так?» Дух Міра Дамада відповідає: «Тому, що я подавав свої філософськи погляди так, що, крім філософів і теологів, ніхто не розумів мене. Коли ж ти порушуєш філософські питання у своїх творах, твої наміри зрозумілі кожному пересічному священикові, якому потрапила до рук твоя книжка, тож тебе й називають нерелігійним».

Іранський дослідник Міскуб Шохрух змальовує непринадну картину нетолерантності Маджлісі. Маджлісі визначав «науку» надзвичайно вузько. Вона повинна бути чітким і безпечним знанням віршів Корану, релігійних обов’язків і пророчої традиції. Намагання віднайти нові знання за межами цього є марнуванням життя, що в найгіршому разі призводить до єресі.

Такий погляд був повною протилежністю ідей Міра Дамада і Мулли Садри, які сповідували суфізм і спиралися на уявлення, що Коран завжди відкритий для нових тлумачень. Індивідуальність і толерантність, які плекав суфізм, стали лише приємними спогадами. Не було вже того Ісфахана, де суфії писали поезії про сп’янілого старця і про натхненного екстазом майстра-суфія, де прославляли лірику Омара Хайяма, що ставив на перший план насолоди життя та свободу думок. Суфіїв виселили з Ісфахана.

Малодушність виявляється в людях патологічним утручанням в особисті та дріб’язкові справи. Це також вияв тотальної форми влади, оскільки стеження поширюється на всі сторони життя, які легко спостерігати. Сила виявляється у кількості санкцій, що постійно зростає, і виснажливій бюрократії, директивах на європейський манер. Коли ніхто більше не наважується критикувати кількість і розумність приписів, у суспільства немає майбутнього.

Маджлісі був прикладом такої зловорожої малодушності та керівником найгіршого ґатунку. Він визначав, що є правильним поводженням, і видавав розпорядження щодо всіх сфер людського життя, починаючи з того, який одяг використовувати під час статевого акту, як підстригати нігті, як спати, прокидатися, випорожнюватися, сякатися, заходити в будинок. Губернаторам провінцій було наказано розпочати застосування законів шаріату.

На головній площі Ісфахана було розтрощено пляшки вина з королівського палацу. Музику і танці заборонили, як і запускання повітряних зміїв. Таверни, кафе та будинки втіх зачиняли. Жінки повинні були весь свій час проводити вдома, вдягатися консервативно і поводитися покірливо.

Казначейство попереджало шахів, що через нові закони податкові надходження зменшувалися більш ніж на п’ятдесят кілограмів золота на день. Ліберальна культура приносила державі великі прибутки, оскільки податки збирали як з ресторанів, так і з проституток. Попередження лунали, проте до них залишалися глухими. Султан Хусейн видав закон, згідно з яким усім чиновникам належало шанувати Маджлісі. Кожного порушника цього закону карали.

Натомість сам султан Хусейн не дотримувався власних заборон: він пиячив і віддавався розпусті у гаремі. Султан був одержимий сексом. Хусейнові було замало величезного гарему, і в 1700 р. йому спала на думку приголомшлива ідея. Він зажадав мати у своєму гаремі прекрасну жінку з кожної провінції. Якщо дівчина вагітніла, їй видавали щедру компенсацію, випроваджували з гарему і видавали заміж за аристократа.

Егоцентризм і зловживання шаха погіршили економічне становище держави. У 1707 р. султан Хусейн разом зі своїм двором, гаремом і охороною вирушив у паломництво до священного міста Кум. Витрати були астрономічні, адже разом із шахом подорожували майже шістдесят тисяч осіб. Жінок з гарему перевозили всередині спеціальних захисних двокілометрових трубоподібних шатрів. Якщо перехожому траплялося побачити середину шатра, його покаранням було побиття тростиною або смерть. Міста попереджалися завчасно про наближення qoroq, цієї гротескної туби. Всі будинки, фасади яких виходили на шлях прямування процесії, повністю звільнялися від мешканців. Дорогою шах розважався, шмагаючи мулів, через що ті скидали із себе жінок гарему і намагалися втекти.


Мислителі, відкриті до іноземних традицій | Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю | Зарозумілість дається взнаки







Loading...