home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ VIII

Наступного дня після замаху на дона Корлеоне у «родині» роботи було по самі вуха. Майкл залишався біля телефона, передаючи послання Сонні. Том Хейген підшукував підходящого для обох сторін посередника, щоб домовитися про зустріч із Солоццо. Турок раптом став дуже обережний. Можливо, він знав, що найздібніші люди «родини» під керівництвом Клеменци й Тессіо нишпорили містом, намагаючись напасти на його слід. Проте Солоццо, як і всі члени «родини» Татталья, десь переховувався. Сонні передбачив, що ворог мусив удатися до цієї елементарної обережності.

Клеменці доручено Полі Гатто. Тессіо отримав завдання з’ясувати, де перебував Лука Бразі. Лука не приходив до себе додому з вечора напередодні замаху. Це погана ознака. Але Сонні не припускав, щоб Бразі виявився зрадником або потрапив у пастку.

Матуся Корлеоне залишилася в місті у друзів «родини» поблизу лікарні. Зять Карло Ріцці запропонував свої послуги, але йому наказали пильнувати справу, яку доручив йому дон Корлеоне – незаконний тоталізатор на прибутковій території в італійській частині Манхеттена. Конні залишилася з матір’ю в місті, щоб навідувати батька в лікарні.

Фредді ще не оклигав від снодійного і лежав у своїй кімнаті в батьківському домі. Сонні й Майкл навідалися до нього і були вражені блідістю і явною хворобливістю.

– Господи, – сказав Сонні Майклові, вийшовши від Фредді, – у нього такий вигляд, ніби його продірявили ще гірше, ніж старого.

Майкл знизав плечима. Йому траплялося бачити солдатів після бою в такому стані. Але він ніколи не сподівався, що таке станеться з Фредді. Він пам’ятав, що середній брат у дитинстві був фізично найміцнішим із них усіх. Він був також найслухнянішим сином свого батька. Проте всі знали: дон давно відкинув думку, що середній син посяде помітне місце в «родинному ділі». Він був не досить кмітливий і до того ж не досить жорстокий. Надто легко поступався й не мав потрібної сили волі.

Пізно опівдні Майкл прийняв дзвінок від Джоні Фонтане з Голлівуду.

Слухавку взяв Сонні.

– Ні, Джоні, не варто тобі приїздити, щоб провідати старого. Він дуже слабий, твій візит наробить тобі поганої слави, а старому, я знаю, це не сподобається. Почекай, поки йому покращає, ми перевеземо його додому, тоді й навідаєшся до нас. Гаразд, я перекажу йому твої побажання. – Повісивши слухавку, Сонні зауважив Майклові:

– Старий зрадіє, що Джоні хотів прилетіти з Каліфорнії навідати його.

Згодом один із Клеменциних хлопців покликав Майкла до телефона на кухні. Телефонувала Кей.

– Як здоров’я твого батька? – запитала вона. В її голосі відчувалася напруженість. Майкл розумів, що Кей не хочеться вірити газетним повідомленням про випадок із доном Корлеоне, у яких його називали гангстером.

– Усе буде гаразд, – сказав він.

– Чи можна мені разом із тобою провідати його в лікарні? – запитала Кей.

Майкл засміявся. Він колись розповів їй, наскільки важливі такі візити для того, хто прагне сподобатися старим італійцям.

– Це особливий випадок, – відповів він. – Якщо хлопці з газет дізнаються, як тебе звуть, про твоє походження, то ти потрапиш на третю сторінку «Дейлі ньюс». Дівчина зі старої американської сім’ї – янкі – зв’язалася із сином великого боса мафії. Як це сподобається твоїм рідним?

– Мої рідні ніколи не читають «Дейлі ньюс», – холодно відповіла Кей.

Знову запала напружена пауза, потім Кей запитала:

– У тебе все гаразд, правда ж, Майку? Тобі ніщо не загрожує?

– Усі кажуть, що я хлопчик-мазунчик у сім’ї Корлеоне, – відповів Майкл сміючись. – Я нікому не страшний. Отож ніхто не схоче завдати собі клопоту зі мною. Ні, Кей, усе лихе вже позаду. Це просто якийсь нещасливий випадок. Я тобі поясню, коли ми зустрінемося.

– А коли це трапиться?

Майкл подумав хвильку.

– А що як сьогодні пізно ввечері? Повечеряємо у тебе в готелі, а потім я навідаюся в лікарню до мого старого. Мені вже набридло сидіти вдома й відповідати на телефонні дзвінки. Гаразд? Але нікому ні слова. Я не хочу, щоб фотокореспонденти наклацали знімків із нас обох. Тут не до жартів, Кей, така історія була б страшенно неприємною, надто для твоєї рідні.

– Гаразд, – відповіла Кей. – Я чекатиму. А може, сходити купити щось на Різдво для тебе?

– Ні, – відповів Майкл, – просто будь готова.

Кей засміялася трохи збуджено.

– Буду. Адже я завжди готова, хіба не правда?

– Так, правда, – відказав він, – через те ти моя найкраща дівчина.

– Я люблю тебе, – проворкотіла Кей. – Ти можеш мені сказати так?

Майкл зиркнув на чотирьох громил, що сиділи на кухні.

– Ні, – відповів він. – До вечора, гаразд?

– Гаразд!

Він поклав слухавку.

Нарешті з’явився після сьогоднішньої роботи Клеменца і сновигав по кухні, готуючи велику каструлю томатного соусу. Майкл кивнув йому й подався в наріжну кімнату, де Хейген і Сонні нетерпляче чекали на нього.

– Чи Клеменца вже тут? – спитав Сонні.

Майкл усміхнувся.

– Варить спагеті, наче для цілої армії.

Сонні нетерпляче перебив:

– Скажи йому, хай перестане вовтузитися з тим лайном, а йде сюди. У мене є для нього важливіші справи. І Тессіо також поклич!

За кілька хвилин усі вже сиділи в кабінеті. Сонні коротко спитав Клеменцу:

– Ти про нього пам’ятаєш?

– Більше його не побачиш, – запевнив Клеменца.

Майкла шпигонуло, наче електрикою: зрозумів, що це говориться про Полі Гатто і що маленький Полі вже мертвий, замордований цим хвацьким весільним танцюристом Клеменцою.

Сонні запитав Хейгена:

– Ну як, чи вдалося до чогось домовитися з цим Солоццо?

Хейген розвів руками:

– Здається, він охолов до переговорів. Принаймні у мене таке враження, що Солоццо не квапиться. А може, він просто дуже обережний, боїться, щоб твої орли його не застукали. Я не знайшов посередника, якому б він повірив. Але Солоццо мав би знати, що йому тепер не уникнути переговорів. Він проґавив свій шанс, не вбивши старого.

– Він хитрюга, – зауважив Сонні, – найхитріший із усіх, з ким нашій «родині» доводилось змагатися. Може, він здогадався, що ми причаїлися, поки видужає старий, а потім уже переслідуватимемо його.

– Авжеж, він здогадується, – стенув плечима Хейген. – Та все одно він змушений вести переговори. Нікуди він не дінеться. У нього немає вибору. Я завтра все влаштую. Напевне.

У двері постукали, і зайшов один із Клеменциних людей. Він сказав, звертаючись до свого капореджіме:

– Щойно передали по радіо, що поліція знайшла Полі Гатто. Мертвого в його машині.

Клеменца кивнув головою і сказав хлопцеві:

– Не турбуйся про це.

Підлеглий здивовано глянув на свого капореджіме та, збагнувши за мить, у чому річ, вийшов на кухню. Нарада тривала далі, немов і не переривалася. Сонні спитав Хейгена:

– А як там із доном, йому не покращало?

Хейген заперечно похитав головою.

– Взагалі нічого, – повідомив Хейген, – але він не зможе говорити ще пару днів. Знесилений. Все ще оклигує після операції. Твоя мати майже весь час біля нього, Конні теж. Скрізь у лікарні розставлені полісмени, та й люди Тессіо наглядають неподалік, просто на всяк випадок. За один-два дні він прийде до тями й скаже, що нам робити. А доти треба утримати Солоццо від авантюри. Ось чому слід розпочати з ним переговори.

– Поки він щось утне, – буркнув Сонні, – я поставлю Клеменцу й Тессіо стежити за ним. Може, нам пощастить і ми відразу все вирішимо.

– Тобі не пощастить, Солоццо дуже хитрий. – Хейген трохи помовчав. – Він знає, що за столом переговорів йому доведеться переважно погоджуватися на наші умови. Тому й зволікає. Гадаю, що він намагається заручитися підтримкою інших «родин» Нью-Йорка, щоб ми не накинулися на нього, коли старий нам це дозволить.

– А нащо їм ставати на його бік? – визвірився Сонні.

Хейген відповів спокійно:

– Щоб уникнути великої війни, яка нашкодить усім і приверне увагу газет та уряду. Крім того, Солоццо віддасть їм частину свого бізнесу. А ти ж знаєш, який навар можна мати на цих наркотиках. «Родині» Корлеоне воно не потрібно, у наших руках гральні заклади – найкращий бізнес із усіх можливих. Але інші «родини» голодні. Солоццо – чоловік певний, вони знають, що він зуміє поставити цю справу на широку ногу. Живий він може напхати їхні кишені грішми, а мертвий лише завдасть прикрої мороки.

Майкл ще ніколи не бачив такого розлюченого обличчя у Сонні. Товсті, луком вигнуті губи й засмагла шкіра наче посіріли.

– Мені начхати на те, чого вони хочуть. Їм краще не встрявати в цю бійку.

Клеменца й Тессіо тривожно засовались у кріслах, мов піхотні командири, які почули, що їхній генерал вирішив штурмувати неприступну висоту за будь-яку ціну. Хейген відповів уже трохи дратливо:

– Ну що ж, катай, Сонні, але батько не схвалив би твоєї постанови. Ти знаєш, як він завжди каже: «Це марна справа». Звичайно, ніхто не зупинить нас, якщо старий накаже нам ліквідувати Солоццо. Але йдеться не про особисті почуття, а про бізнес. Якщо втрутяться інші «родини», коли ми почнемо полювати на Турка, нам доведеться піти з ними на переговори. Коли «родини» побачать, що ми твердо вирішили розквитатися з Солоццо, вони не стануть нам перешкоджати. Дон зробить їм поступки в чомусь іншому і залагодить справу. Отож, будь ласка, не гарячкуй у таких справах, як ця. Це бізнес. Навіть замах на твого батька вчинено з ділових мотивів, а не з особистих. Тобі б треба вже розуміти це.

Сонні ще дивився злими очима.

– Атож. Я розумію все. Але тільки до того місця, де ти визнаєш, що ніхто не зможе перешкодити нам, якщо ми захочемо придушити Солоццо.

Потім Сонні обернувся до Тессіо:

– Що чутно про Луку?

– Нічого. Не інакше як Солоццо проковтнув його, – відповів Тессіо. Хейген зауважив тихо:

– Солоццо не тривожився через Луку, що мені здалося дуже дивним. Він надто розумний, щоб не остерігатися Луки. Думаю, Турок так чи інакше вивів його з гри.

– Господи, – пробурмотів Сонні, – сподіваюся, що Лука не воює проти нас. Це єдине, чого б я боявся. Клеменца, Тессіо, що ви обидва думаєте про це?

– Кожен може схибнутися, згадайте хоча б Полі, – повільно сказав Клеменца. – Але для Луки є тільки одна дорога. Він нікому не вірить і нікого, крім Хрещеного Батька, не боїться. Але ж Лука і поважає твого батька, Сонні, як ніхто інший, хоча Хрещеного поважають усі. Ні, Лука ніколи не зрадить нас. І мені також важко повірити, щоб Солоццо, хай який він там хитрий, міг підсидіти Луку. Він підозрює всіх і кожного. Завжди готовий до найгіршого. Мабуть, він кудись повіявся на кілька днів. Але незабаром він з’явиться.

Сонні обернувся до Тессіо. Бруклінський капореджіме стенув плечима:

– Будь-хто може стати зрадником. Лука був дуже уразливий. Дон міг його чимось образити. Таке ймовірно. Але я все ж думаю, що Солоццо його десь застукав зненацька. Це відповідає тому, що сказав консільйорі. Нам треба готуватися до найгіршого.

Сонні запитав усіх одразу:

– Невдовзі Солоццо почує про Полі. Як він сприйме цю звістку?

– Йому буде над чим подумати, – сказав похмуро Клеменца. – Хай збагне, що в «родині» Корлеоне не дурні орудують і що йому вчора ще дуже поталанило.

– Де там, в біса, поталанило! – різко заперечив Сонні. – Солоццо планував свій замах не один тиждень. Очевидно, хтось щодня стежив за старим і вивчив усі його звички. Потім вони підкупили Полі й, можливо, Луку. У потрібну мить захопили Тома. Зробили все, що хотіли. Але їм не пощастило. Бо вони найняли не найкращих людей, а старий виявився для них надто моторним. Якби вони вбили його, мені б довелося піти із Солоццо на угоду, і він переміг би. Тимчасово. Бо я б вичікував п’ять, десять років. Але тепер, Піте, не кажи, що йому пощастило: ти недооцінюєш його. Ми надто довго його недооцінювали.

Один із охоронців заніс із кухні в кімнату каструлю спагеті, потім приніс тарілки, виделки й вино. Їли розмовляючи. Майкл стежив із подивом. Він не їв, і Том теж, але Сонні, Клеменца й Тессіо наминали на повний рот, вимащуючи соус скоринками хліба. Сцена була майже комічна. Вони продовжували своє обговорення.

Тессіо не думав, що втрата Полі Гатто спантеличить Солоццо, він навіть гадав, що Турок це передбачив, а ймовірно, навіть і хотів такого. Зникла зайва людина, що могла б комусь свідчити проти Солоццо. І залякати його цим навряд чи вдасться: хіба вони б самі злякалися за такої ситуації?

– Я не тямлю в подібних справах, – заговорив Майкл, – але з усього того, що ви тут наговорили про Солоццо, та ще як додати, що він раптом почав уникати контакту з Томом, здогадуюся, що у нього в рукаві є якийсь прихований козир. Він може викинути нового, хитрого коника і здобути собі перевагу. Якби здогадатися, що у нього на думці, ми були б на коні.

– Еге, я вже міркував над цим, і єдине, що спадає на думку, – Лука, – потвердив Сонні. – Я наказав, щоб він з’явився сюди, перш ніж буде поновлено всі його права в «родині». Можливо й таке, що Солоццо вже домовився з іншими «родинами» Нью-Йорка, і завтра нас повідомлять, що у війні вони стоятимуть проти нас. І що ми мусимо погодитися на Туркові умови. Чи так, Томе?

– Я думаю аналогічно, – погодився Том. – І ми не можемо виступити проти такої сили без вашого батька. Тільки він один здатний протистояти союзові всіх «родин». У нього в руках політичні зв’язки, що завжди були їм потрібні, і він скористається з цього під час переговорів, якщо тільки захоче їх вести.

Клеменца заявив трохи самовпевнено, як на керівника, чий найближчий помічник тільки-но зрадив його:

– Щодо охорони, то Солоццо ніколи не дістанеться цього будинку, босе, можеш не турбуватися.

Сонні якусь мить дивився на нього задумливо. Потім спитав у Тессіо:

– А як із лікарнею? Твої люди прикрили її?

Здавалося, вперше протягом наради Тессіо відчув твердий ґрунт під ногами:

– І зсередини, і зовні встановили цілодобове вартування. Поліція теж охороняє як слід. Детективи чергують біля палати, щоб розпочати допит старого. Це, звісно, маскарад. Донові ще й досі вливають розчин із ампул у вену, і він нічого не їсть, отже, поки що нема клопоту з кухнею, бо турки – мастаки отруювати. Тепер їм дона не дістатися аж ніяк.

Сонні відкинувся в кріслі назад.

– На мене вони не полюють, бо їм треба домовитися, їм потрібна вся машинерія «родини». – Він осміхнувся до Майкла. – Чи не ти часом у них на думці? Може, Солоццо розраховує схопити тебе й тримати десь як заручника, щоб диктувати свої умови?

«Плакало тепер побачення з Кей», – подумав Майкл сумно, Сонні не випустить його з будинку. Але Хейген нетерпляче заперечив:

– Ні, він давно б схопив Майкла, якби йому потрібен був заручник. Але всім відомо, що Майкл не бере участі в «родинній справі». Він у цій війні належить до цивільного населення, і якщо Солоццо захопить його, то від нього відступляться всі інші «родини» Нью-Йорка. Навіть Татталья будуть змушені допомагати в полюванні на нього. Ні, тут дуже проста річ. Завтра до нас прийде представник «родин» і заявить нам, що ми маємо вести бізнес із Турком. Ось чого він чекає. Це і є його козир у рукаві.

Майкл зітхнув із полегкістю:

– От і добре: мені сьогодні треба поїхати в місто, – сказав він.

– Нащо? – підозріло спитав Сонні.

Майкл усміхнувся:

– Заїду в лікарню, відвідаю старого, побачуся з мамою і Конні. Є й інші справи. – Як і дон, Майкл ніколи не говорив про свої справжні наміри, от і тепер не захотів сказати Сонні, що поїде на побачення з Кей Адамс. Він не мав причин приховувати, просто така вже в нього була звичка.

З кухні почувся якийсь голосний гомін. Клеменца вийшов подивитися, що там відбувається. Коли він повернувся, то ніс у руках панцерний жилет Луки Бразі. У жилет була загорнута велика мертва рибина.

Клеменца сухо пояснив:

– Турок почув про свого шпигуна Гатто.

– Тепер нам відома доля Луки Бразі, – так само сухо додав Тессіо.

Сонні запалив сигару й відсьорбнув віскі. Спантеличений Майкл запитав:

– А що означає ця дурна рибина?

Йому відповів консільйорі Хейген, ірландець:

– Риба означає, що Лука Бразі спочиває на океанському дні. Це стародавнє сицилійське послання.


Розділ VII | Хрещений батько | Розділ IX