home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ XII

Джоні Фонтане недбало махнув прислужникові, мовляв, можеш іти, ти більше не потрібен, і додав: «До ранку, Біллі». Виходячи з просторої вітальні з вікнами до Тихого океану, що використовувалась і як їдальня, негр-дворецький кивнув головою. Це був не поклін слуги, а такий собі дружній жест, зроблений лише тому, що Джоні сьогодні вечеряв не сам.

Джоні запросив до себе Шарон Мур – дівчину з нью- йоркського району Грінвіч-Вілладж, що прибула в Голлівуд на проби для невеличкої ролі у фільмі, який знімав старий ловелас, що свого часу добряче поволочився. Вона з’явилася на студії, коли Джоні знімався у Вольцовому фільмі, і постала перед ним молодою, незіпсованою, чарівливою й дотепною, отож Джоні і запросив її цього вечора до себе пообідати. Його запросини на обід цінувалися високо, на зразок царської милості, і вона, звісно, погодилась.

Шарон Мур, напевне, сподівалась, що Джоні напрямки перейде до діла, до такої думки схиляла його репутація. Проте Джоні не поділяв голлівудського ставлення до жінок як до «живого м’яса». Він ніколи не спав із дівчиною, якщо вона не мала чогось по-справжньому привабливого. За винятком, звісно, тих випадків, коли дуже набирався й опинявся в одному ліжку з жіночкою, про яку не пам’ятав, коли та як з нею зустрівся і чи десь бачився взагалі. А тепер, у свої тридцять п’ять, коли вже розлучився і не жив із другою дружиною і коли, мабуть, близько тисячі статевих перемог було на його бойовому рахунку, Джоні не грішив колишньою хтивістю. Але щось у цій Шарон Мур збуджувало його, отож він і запросив її на обід.

Сам він ніколи не споживав зайвого, проте для нього не було таємницею, що молоді вродливі дівчиська, стягаючись на гарне вбрання, самохіть виснажували себе і звичайно на побаченнях їли як не в себе, тому на столі почастунків не бракувало. Так само, як і напоїв: шампанське у відерці з льодом, шотландське і канадське віскі, бренді й лікери на приставному столику. Джоні подав склянки з коктейлями і заздалегідь приготовані тарілки з їжею. По вечері він провів її у величезну вітальню, скляна стіна якої виходила на Тихий океан. Він поставив на програвач першу зі стосу платівок із записами Елли Фіцджеральд і сів на диван поряд з Шарон. Поговорив трохи з нею, поцікавився, якою вона була підлітком – хлопчакуватою чи упадала за однолітками, відлюдькуватою чи товариською, серйозною чи веселою. Усі ці подробиці завжди зворушували й допомагали розбудити ніжність, якої він потребував для інтимних взаємин. Вони вмостилися на дивані дуже зручно, по-дружньому. Він поцілував її в уста – то був дружній холодний цілунок, вона не зробила спроби відповісти тепліше, він теж. За великим вікном він міг бачити у місячному сяйві широку темно-синю смугу Тихого океану.

– А чому ти не ставиш власних записів? – спитала Шарон із задерикуватими нотками в голосі. Джоні посміхнувся до неї. Йому подобалося, що вона під’юджує його.

– Бо є більші голлівудські співаки, ніж я, – відповів Джоні.

– Постав щось для мене, – попросила вона. – Або краще заспівай. Знаєш, як ото у фільмах. Я розтану й зомлію біля тебе, як ті дівчатка на екрані.

Джоні відверто розсміявся. Коли був молодший, він саме так і діяв і завжди досягав театрального ефекту – дівчата намагалися прибрати сексуального вигляду й умлівали, посилаючи палкі пожадливі погляди в уявну кінокамеру. Але тепер він і не мріяв заспівати дівчині, бо, по-перше, не співав уже кілька місяців і не був певний у своєму голосі. А по-друге, аматорам і невтямки, наскільки професіонали залежать від технічних засобів, щоб мати змогу звучати так само добре, як у записах. Він міг би поставити свою платівку. Проте відчував таке ж зніяковіння, слухаючи свій молодий пристрасний голос, яке відчуває старий, лисий і гладкий чоловік, показуючи фотографії, де він ще молодий, у повному розквіті сил і чоловічої краси.

– Я зараз не в голосі, – відказав він. – І якщо по правді, то я вже наслухався себе донесхочу. – Вони обоє потягували коктейлі.

– Я чула, що ти неперевершений у цьому фільмі. Це правда, що ти знімався задарма?

– За символічну винагороду, – відповів Джоні. Він підвівся, щоб долити бренді в її склянку, подав їй сигарету із золотавою монограмою, чиркнув запальничкою й потримав вогник, поки вона припалювала. Вона пахкала сигаретою й відпивала зі склянки, Джоні знову присів поруч. У його склянці було значно більше бренді, ніж в її, йому треба було розігрітися, підбадьорити себе, підготувати. Бо його становище виявилося якраз протилежним нормальному становищу коханців. Йому доводилося споювати не дівчину, а себе. Зазвичай дівчата були надто охочі, а він – не дуже. Останні два роки добряче поколошматили його самолюбство, і він вдавався до простого засобу, щоб віднайти впевненість у собі: проводив із новою молоденькою дівчиною ніч, запрошував її кілька разів до ресторану, давав дорогий подарунок, а тоді відшивав якнайлюб’язніше, щоб не образити її. Отож потім дівчиська завжди могли похвалитися, що у них щось було із самим Джоні Фонтане. Не йшлося про справжню любов, але ж воно щось та й значило, особливо коли дівчина виявлялася лагідна і по-справжньому вродлива. Він терпіти не міг вульгарних повійниць, які стелилися, щоб переночувати з ним, а тоді бігли наввипередки, поспішаючи роздзвонити, що спали із самим Джоні Фонтане, завжди додаючи при цьому, що вони були кращі за нього. Але найбільше забавляли його спільники-чоловіки, які говорили йому майже у вічі, що вибачали своїм дружинам, оскільки навіть найцнотливішим матронам не забороняється подружня невірність із такою співочою знаменитістю і кінозіркою, якою був Джоні Фонтане. Це його просто вбивало наповал.

Йому подобалися платівки із записами Елли Фіцджеральд. Подобався чистий спів і чіткий ритм виконання. Це єдина річ у житті, на якій він розумівся, і мав певність, що був обізнаний у цьому ліпше за будь-кого у світі. Зараз, відкинувшись на дивані, зігріваючи горло ковтками бренді, він відчув бажання заспівати, не в повну силу, а просто підспівувати до платівки, проте при свідках це було неможливо. Він поклав вільну руку на поділ одежі Шарон і надалі, попиваючи зі склянки, яку тримав у другій руці, наївно, з жадобою дитини, що хоче зігрітися, його рука на її подолі відкотила шовкове платтячко, відкриваючи молочно-білі стегна над золотаво-прозірчастими панчішками. Як завжди, незважаючи на всіх дотеперішніх жінок, всі прожиті роки і всю звичність баченого, Джоні відчув, як густа в’язка теплота розлилася по всьому тілу, коли він споглядав її стегна. Диво знову сталося, а що він робитиме, коли й ці відчуття зрадять йому, як зрадив власний голос? Він уже був готовий. Поставив склянку на довгастий інкрустований коктейльний столик і повернувся до неї всім тілом. Він був вельми впевнений, вельми неквапний і лагідний. Не було нічого підступного, облудного чи хтивого в його пестощах. Він цілував її в уста, а руки тим часом досягли її грудей. Його рука впала на її теплі стегна, відчуваючи шовковисту на дотик шкіру. Її відвітний цілунок виявився палкий, але не жагучий, і тепер якраз це йому і подобалося. Він ненавидів дівчат, що відразу накидаються, немов їхні тіла були моторами, які вмикалися від одного дотику до зарослого волоссям пускача.

Потому він вдався до того, до чого вдавався завжди і що завжди безвідмовно збуджувало його. Легенько та якомога обережніше, але так, щоб все ж можна було щось і відчути, він просунув кінчик середнього пальця глибоко між стегнами. Деякі дівчата навіть і не відчувають такого першого руху до заняття любов’ю. Декого він цим вводив в оману, бо не було певності, що це справді фізичний доторк, адже одночасно він міцно цілував їх в уста. Ще ж інші засмоктували або поглинали його палець швидким рухом тазу. Зрозуміло, доки він не став знаменитим, декотрі давали йому ляпаса. Проте це був його метод, і зазвичай він його не підводив.

Реакція Шарон виявилася несподіваною. Вона сприйняла усе: і лапання, і поцілунки, – а тоді відхилила вуста, легенько подалася на дивані всім тілом від нього і взяла свою склянку з коктейлем. Це була холодна і недвозначна відмова. Інколи й таке траплялося. Нечасто, але траплялося. Джоні й собі взяв склянку з віскі та припалив сигарету.

Вона щось говорила йому, дуже лагідно і безтурботно.

– Справа не в тому, ніби ти не подобаєшся мені, Джоні. Ти значно кращий, ніж я сподівалася. І не тому, що я нібито з тих дівчат, які не дозволяють. Просто мене необхідно розпалити, аби я пішла на це з чоловіком, розумієш, про що я кажу?

Джоні Фонтане посміхнувся їй, вона все ще подобалася йому.

– Отже, я не розпалив тебе?

– Бачиш, – дещо збентежено відповіла вона, – коли ти був відомий, співав і все таке інше, я ще була маленькою дівчинкою. Я, так би мовити, розминулася з тобою, бо належу до наступного покоління. Чесно, це не тому, що я свята та божа. Коли б ти був кінозіркою моїх часів, я б зісмикнула із себе трусики в один момент.

Тепер уже вона не вельми подобалася йому. Була вона лагідна, дотепна, розумна, не лізла зі шкіри, щоб переспати з ним, не намагалася скористатися з нагоди, адже його зв’язки могли б допомогти їй в артистичній кар’єрі. Вона справді була відвертою. Проте він помітив і щось інше. Таке траплялося кілька разів і раніше. Дівчина прийняла його запрошення з єдиною думкою: нізащо не вкладатися з ним у ліжко, байдуже, як нестямно він їй подобався, просто щоб потім мати змогу запевнити своїх друзів, ба навіть саму себе, що вона відхилила можливість лягти під самого Джоні Фонтане. Він розумів це тепер, коли став старішим. І це його не розсердило. Бо ж вона не подобалася йому аж до нестями, хоча він і захопився був нею.

Отож тепер, коли він захоплювався нею не так палко, Джоні зміг розслабитися. Він відпивав зі своєї склянки й дивився на океан.

– Сподіваюся, Джоні, – озвалася вона, – що ти не образився на мене. Гадаю, що я чесна з тобою. У Голлівуді дівчина, мабуть, має віддаватися так само недбало, як цілувати на добраніч. Просто я ще не обтерлася тут до ладу.

Джоні посміхнувся їй і поплескав по щоці. Його рука спала вниз і цнотливо обсмикнула платтячко, прикриваючи шовковисту опуклість її колін.

– Ні, я не ображаюся, – відказав він. – Є своя приємність у побаченнях в старому стилі. – Він не став їй пояснювати, що відчував полегкість, бо не треба доводити свою непересічність у коханні, не треба наслідувати створених ним богоподібних кіногероїв. Не доведеться й вислуховувати твердження дівчини, яка хотіла б показати, нібито він і насправді був гідним цих кіноідолів, тобто намагалася б удавати щось більше за це пересічне і рутинне злягання.

Вони ще раз наповнили і спорожнили склянки, обмінялися кількома холодними поцілунками, і вона почала збиратися. Джоні ввічливо поцікавився:

– Чи можна тебе ще колись запросити на обід?

Вона до кінця грала в чесну відвертість.

– Я ж знаю, ти б не хотів марнувати час, щоб потім мати розчарування. Дякую за чудовий вечір. Колись я розповім своїм дітям, що вечеряла зі славнозвісним Джоні Фонтане сам на сам у його апартаментах.

Джоні посміхнувся їй.

– І що ти не піддалася йому, – сказав він, і вони обоє розсміялися.

– Вони ніколи не повірять, – відказала вона. І тоді Джоні, й собі хитруючи, запропонував:

– Хочеш, я дам тобі письмову довідку? – Вона заперечливо схитнула головою. А він вів далі:

– Якщо хтось матиме найменший сумнів, хай брякне мені по телефону, я відразу ж розвію його сумніви, я розповім, що ганявся за тобою по всій квартирі, але ти зберегла свою честь. Домовились?

Мабуть, насамкінець він повівся жорстоко, його вразив вираз її обличчя, здається, Джоні зачепив її за живе. Вона збагнула: він давав на здогад, що не дуже-то й домагався її. Отож Джоні позбавив її справжньої насолоди від перемоги, і тепер вона гадатиме, що її перемога цього вечора пояснюється браком справжньої привабливості чи шарму. І з її характером тепер, розповідаючи, як вона встояла перед самим Джоні Фонтане, їй завжди доведеться додавати з милою усмішкою: «Щоправда, він не дуже-то й домагався».

І тому, жаліючи її, Джоні додав:

– Якщо колись ти почуватимешся кепсько, дзвякни мені, добре? Не обов’язково ж мені зваблювати всіх знайомих дівчат.

– Добре, подзвоню, – сказала вона і вийшла за двері.

Він залишився коротати довгий вечір. Він міг би вдатися до, як каже Джек Вольц, «м’ясокомбінату» – до сонму охочих початковиць-артисточок, проте хотілося людяної компанії. Йому хотілося порозмовляти як людина з людиною. Він подумав про свою першу дружину, Вірджинію. Тепер, коли роботу над фільмом завершено, він міг би приділяти більше уваги дітям. Йому хотілося знову увійти в їхнє життя. Поза тим доля Вірджинії також не була йому байдужа. Їй не впоратися з отими голлівудськими пронозами, які волочитимуться за нею лише за тим, аби похвалятися, що переспали з першою дружиною Джоні Фонтане. Наскільки йому було відомо, ніхто ще не міг цим похвалитися. От про його другу дружину це міг би сказати будь-хто. Подумавши про це, Джоні підняв слухавку.

Він одразу впізнав її голос, і в цьому не було нічого дивного. Уперше Джоні почув його в десять років, коли вони вчилися разом у четвертому «б».

– Привіт, Джині, ти сьогодні не зайнята? Чи не міг би я заскочити ненадовго?

– Приїзди, – відповіла вона. – Хоча діти вже сплять, і мені б не хотілося їх будити.

– То й добре, – сказав Джоні. – Я хочу просто побалакати з тобою.

Її голос завагався, а тоді, ретельно стежачи за тим, щоб не видати стурбованості, вона запитала:

– Сталося щось серйозне? Щось важливе?

– Ні, – відповів Джоні. – Сьогодні я покінчив із фільмом, і мені подумалося, що, може, добре було б зустрітися з тобою і побалакати. Може, я гляну на дітей, якщо тільки ти певна, що вони не прокинуться.

– О’кей, – погодилася вона. – Я рада, що ти отримав роль, якої так прагнув.

– Дякую, – сказав Джоні. – Побачимося десь за півгодини.

Коли Джоні Фонтане під’їхав до свого колишнього будинку в Беверлі-Хіллз, він посидів нерухомо в машині, витріщившись на нього. Він згадав, як Хрещений Батько дозволив йому влаштовувати своє життя на власний розсуд. Це чудово, аби ж тільки знаття, чого йому хочеться. А чого ж йому справді хочеться?

Перша дружина чекала на нього в дверях. Вона була симпатичною брюнеткою, вродливою італійською жіночкою, другом дитинства, вона ніколи не загуляє з іншими чоловіками, і він надавав цьому великого значення. Чи прагнув він її і надалі, запитав себе Джоні, і відповів: ні. По-перше, він вже не міг із нею кохатися, їхнє почуття виявилося надто задавнене. А поза тим були й інші речі, які не мали нічого спільного із сексом, яких вона ніколи не могла б йому вибачити. Проте вони вже не ворогували.

Вона зварила для нього каву і принесла до вітальні печиво домашньої випічки.

– Сядь і відпочинь на дивані, – запропонувала вона, – у тебе стомлений вигляд.

Він скинув піджак і черевики, попустив краватку, а вона з невеселою усмішкою на обличчі сиділа на кріслі навпроти і зрештою сказала:

– Ну й сміхота.

– Що за сміхота? – перепитав Джоні, відсьорбнув каву, розливаючи її потрохи собі на сорочку.

– Великий Джоні Фонтане не має побачення, – відповіла вона.

– Великий Джоні Фонтане тепер не натішиться, якщо йому вдається когось намовити на зустріч, – сказав він. Така його відвертість була незвичною. Джині поцікавилась:

– Що, справді щось трапилось?

Джоні посміхнувся до неї.

– Мав зустріч із дівчиною у себе вдома, і вона дала мені одкоша. І знаєш, мені як гора з пліч.

На свій подив, Джоні побачив вираз гніву на обличчі Джині.

– Не турбуйся про цих малих потаскух, – порадила Джині. – Вона, мабуть, вважала, що таким робом розпалить інтерес до себе. – Джоні з цікавістю відзначив, що Джині фактично сердилася на дівчину, яка відшила його.

– А, чорт з ним, – проговорив Джоні. – Це все вже остогидло, колись же треба й мені дорослішати. І тепер, коли я й співати не можу, гадаю, що для мене настають важкі часи з жінками. Ти ж знаєш, що самою зовнішністю я ніколи не брав.

– Ти в житті завжди маєш кращий вигляд, ніж на фото, – запевнила вона по-дружньому. Джоні заперечливо схитнув головою.

– Я жирію та ще й лисію. Прокляття, якщо ця картина не верне мені слави, мені краще було б навчитися розвозити піцу. А може, нам спробувати знімати тебе в кіно? Ти маєш чудовий вигляд.

Вона мала вигляд на свої тридцять п’ять. Вигляд був чудовий, але ж на тридцять п’ять. А тут, у Голлівуді, це може затягти і на всі сто. Молоді вродливі дівчиська юрмилися в місті, як мурашва, утримуючись на поверхні сезон, деякі – два. Декотрі з-поміж них були такі вродливі, що з чоловіками ледь не ставався розрив серця, аж поки вродливиці розтягували рота та їхні пожадливі марення успіху захмарювали чарівливість їхніх очей.

Звичайні жінки не могли й мріяти про те, щоб конкурувати з ними на терені природженої фізичної краси. Хоч що б там казали про привабливість, інтелігентність, модність, тактовність, брутальна краса цих дівчат переважала все інше. Коли б їх не така сила, ймовірно, була б надія і для звичайних гарненьких жіночок. А оскільки Джоні Фонтане міг мати їх всіх або майже всіх, Джині розуміла, що він говорив їй усе лише для того, щоб зробити приємність.

З цього боку він завжди був молодець. Завжди люб’язний із жінками, навіть на вершині своєї слави розсипав їм компліменти, тримав запальничку, поки вони припалювали сигарету, відчиняв двері. А оскільки все робилося заради нього ж самого, все це справляло ще більше враження на дівчат, які гуляли з ним. А він був такий з усіма, навіть з тими, яких запрошували на одну ніч, навіть з тими, про яких поняття не мав, хто вони і що за одні.

Вона дружньо посміхнулася до свого колишнього чоловіка.

– Ти вже піклувався про мене, Джоні, – пам’ятаєш? Протягом дванадцяти років. Тож можеш мене й не втішати.

– Без жартів, Джині, у тебе чудовий вигляд, я б хотів мати такий самий. – Джоні зітхнув і випростався на дивані.

Вона не відповідала. Вона бачила, що він чимось пригнічений.

– Як ти думаєш, фільм удався? Ти з цього щось матимеш? – запитала вона.

– Так, – кивнув Джоні. – Він здатен знову поставити все на місце. Якщо я отримаю премію Академії й розпоряджуся нею як слід, я зможу знову бути в славі, навіть не співаючи. Тоді, ймовірно, я зможу підкинути більше грошенят тобі й дітям.

– У нас їх і зараз ними хоч греблю гати, – озвалася Джині.

– Мені б хотілося також більше бувати з дітьми, – сказав Джоні. – Хочеться спокійнішого життя. Чому б я не міг приходити до вас щоп’ятниці на обід? Присягаюся тобі, що не пропущу жодної п’ятниці, де б я не був і які б не мав справи. А коли зможу, проводитиму тут вихідні або ж діти могли б провести зі мною частину своїх канікул.

Джині поставила попільничку йому на груди.

– Як на мене, хай буде, – відповіла вона. – Я не вийшла заміж вдруге, бо хотіла, щоб ти залишався їхнім батьком. – Вона промовила все байдужим голосом, але Джоні Фонтане, який дивився в стелю, знав, що вона сказала ці слова, щоб зам’яти ті інші страшні слова, яких вона наговорила йому, коли їхній шлюб розколовся і його кар’єра покотилась униз.

– До речі, – згадала Джині, – вгадай, хто мені дзвонив.

Джоні не став відгадувати, він ніколи не бавився у цю гру.

– Хто? – запитав він.

– Хоч би потрудився зробити бодай один здогад, – наполягала Джині, але він мовчав. – Твій хрещений батько, – сказала вона. Джоні був ошелешений.

– Він же ніколи ні з ким не розмовляє по телефону. Про що він говорив із тобою?

– Він сказав, щоб я допомогла тобі, – відповіла Джині. – Він сказав, що ти знову можеш набути слави, яку ти мав, сказав, що ти вже оклигуєш, але потребуєш людей, які б вірили в тебе. Я спитала, а чому, власне, я? І він відповів: тому, що ти батько моїх дітей. Він такий симпатичний стариган, хоч про нього й поширюють такі жахливі речі.

Вірджинія не любила телефонів і зняла в домі всі апарати, крім одного у спальні й ще одного на кухні. Вони почули, як задзвонив телефон у кухні. Вона пішла відповісти. А коли повернулася до вітальні, її обличчя не могло приховати подиву.

– Це тобі, Джоні, – сказала вона. – Дзвонить Том Хейген. Каже, що це щось важливе.

Джоні пішов на кухню і взяв слухавку.

– Алло, Томе.

– Джоні, – говорив Том Хейген офіційним тоном, – Хрещений хоче, щоб я приїхав побачитися з тобою, дещо прояснити й допомогти тобі тепер, коли завершено роботу над фільмом. Він хоче, щоб я вирушив ранковим літаком. Ти б міг зустріти мене в Лос-Анджелесі? Мені треба вилетіти до Нью-Йорка того ж таки дня ввечері, отож тобі не доведеться марнувати вечір на мене.

– Добре, Томе, – сказав Джоні. – Тобі нема чого турбуватися за втрачений мною вечір. Залишайся на ніч і трохи розважся. Я влаштовую вечірку, побачишся з кіношниками. – Він завжди робив такий жест, бо не хотів, щоб люди, з якими колись жив «на одному кутку», думали, ніби він їх соромиться.

– Дякую, – відповів Хейген, – але мені справді треба повернутися того ж таки дня. Гаразд, то ти зустрінеш ранковий рейс, що прилітає об одинадцятій тридцять із Нью-Йорка?

– Безперечно.

– Сам залишайся в машині, – порадив Хейген, – пошли когось із твоїх людей, хай допровадить мене від літака до машини.

– Добре, – відказав Джоні.

Він повернувся до вітальні, де Джині зустріла його допитливим поглядом.

– Мій Хрещений щось намислив, хоче допомогти мені, – пояснив їй Джоні. – Це ж він домігся хтозна-як ролі для мене у фільмі. Але краще б він в інші справи не втручався.

Джоні знову розташувався на дивані. Почувався страшенно втомленим.

– А чому б тобі не залишитися в кімнаті для гостей, замість знову валандатися додому? – запитала його Джині. – Поснідаєш із дітьми, і не треба буде їхати так пізно додому. Мені ще не вистачало отут самій думати й непокоїтися, як ти доїдеш, зрештою, це ж твій дім. Тобі не дошкуляє самотність?

– Я вдома майже не буваю, – відповів Джоні.

Вона засміялась і зауважила:

– Тоді ти змінився ненабагато. – Помовчала і сказала: – То приготувати тобі спальню?

– А хіба я не можу переспати у твоїй? – запитав Джоні.

– Ні, – зашарівшись, відказала Джині. Вона посміхнулася до нього, він посміхнувся до неї. Вони залишалися друзями.

Наступного ранку Джоні прокинувся пізно, він міг бачити це по сонячних зайчиках, що пробивалися крізь спущені жалюзі. Так сонце світило лише після обіду.

– Гей, Джині, – крикнув він, – чи я ще не проспав сніданок?

Десь здалеку він почув її голос:

– Одну секунду.

Їй і справді вистачило секунди. Мабуть, у неї все було приготовлене і грілося в духовці, а таця стояла напохваті, бо ледь Джоні припалив свою першу сигарету, як двері спальні розчинились і дві його маленькі доньки вкотили столик зі сніданком.

Вони обидві були такі гарні, що серце йому тьохнуло. Яснолиці, із жвавими цікавими очима, у яких світилося бажання прилащитися до нього. З волоссям, заплетеним у старомодні довгі кіски, у старомодних платтячках, лакових білих черевичках вони стояли біля столика й чекали, поки він, погасивши сигарету, широко розкриє обійми і покличе їх. Дівчатка побігли до нього наввипередки. Він припав обличчям до їхніх свіжих запахущих щічок і поскородив їх бородою, та так, що донечки аж заверещали. У дверях спальні з’явилася Джині, вона підкотила столик зі сніданком ближче, щоб він міг їсти, не підводячись з ліжка. Вона присіла біля нього на ліжку, наливала йому каву, намащувала маслом грінки. А дівчата сиділи на дивані й дивилися на нього. Вони вже завеликі для того, щоб влаштовувати з ним бійки подушками чи підкидати їх на руках. Доньки вже змащують своє розкуйовджене волосся. «О боже, – майнуло йому, – і не помітиш, як повиростають, і голлівудські негідники ганятимуть за ними».

Снідаючи, Джоні ділився з ними грінками і шинкою, дав їм відсьорбнути кави. Ця звичка залишилася ще з тих часів, коли він співав із джазом і рідко їв удома, дітям подобалися його невчасні снідання, підобідки чи ранкові підвечірки, їм подобалися страви – біфштекс зі смаженою в олії картоплею о сьомій ранку або шинка з яєчнею пополудні.

Лише їхній матері та кільком його найближчим друзям було відомо, як він обожнював своїх дочок. Після розірвання шлюбу, коли Джоні пішов із дому, розлука з дітьми дошкуляла йому найбільше. Ні за що він так не боровся, як за право залишитися їхнім батьком. У досить своєрідний спосіб він дав Джині зрозуміти, що йому було б не до вподоби її нове заміжжя, і то не тому, що він ревнував її, а тому, що піклувався про своє батьківське становище. Він оформив виплату грошей за такими фінансовими умовами, що їй було набагато вигідніше не виходити заміж. Припускалося, що вона могла мати коханців, але ті не повинні були й на гарматний постріл наближатися до її будинку. Проте з цього боку йому не дошкуляли жодні сумніви щодо неї. Вона завжди була навдивовижу сором’язливою і несучасною щодо сексу. Голлівудські прихвосні залишилися з носом, коли почали увиватися навколо неї, вишукуючи фінансові умови їхнього розлучення та можливі вигоди для себе від її відомого на всю країну чоловіка.

Він не боявся, що вона може помислити про замирення через те, що він запропонував переспати минулу ніч із нею. Ні він, ні вона не хотіли поновлювати свій старий шлюб. Вона розуміла його пожадливість до краси, його нестримний потяг до молодих жінок, значно вродливіших за неї. Хто тільки не знав, що він переспав із усіма партнерками по зйомках принаймні раз. Його хлопчача привабливість була такою ж беззаперечною для них, як їхня врода для нього.

– Тобі треба збиратися, – нагадала Джині. – Томів літак незабаром прибуває. – Вона шугонула дівчаток із кімнати.

– Атож, – відповів Джоні. – Між іншим, Джині, знаєш, я розлучаюся. Знову буду вільний.

Вона спостерігала, як Джоні вдягався. Він завжди тримав свіжу білизну і одяг в її будинку, відколи вони дійшли нової злагоди після весілля Конні Корлеоне.

– За два тижні Різдво, – нагадала вона. – Можна сподіватися, що ти будеш із нами?

Він вперше за весь час подумав про свята. Коли Джоні був при голосі, свята надавали чудову можливість підзаробити на концертах, але навіть і тоді Різдво було святою справою. Якщо він пропустить Різдво, це станеться вже вдруге. Торік о цій порі він розважав свою майбутню другу жінку в Іспанії, намагаючись схилити її до шлюбу.

– Ага, – озвався він, – Святий Вечір і Різдво. – Він не згадав зустріч Нового року. Це буде один із тих розгульних вечорів, яких він потребував час від часу, щоб напитися разом з друзями, і ніяка дружина тоді йому не потрібна. Його сумління від такого не страждало.

Вона допомогла йому вдягти піджак і почистила його. Він завжди мав винятково елегантний вигляд. Вона помітила, що Джоні насупився, бо йому не сподобалося, як була випрана сорочка, та й запонки, які він не носив тривалий час, здавалися дещо кричущими як на його сьогоднішні смаки. Вона лагідно посміхнулась і докинула:

– Том нічого цього не помітить.

Вони всі втрьох провели його за двері аж до машини. Дві маленькі дівчинки йшли обабіч, тримаючи його за руки. Дружина ступала трохи позаду. Їй було приємно від його щасливого вигляду. Підійшовши до машини, Джоні обернувся, підняв по черзі доньок високо в повітря і поцілував їх, спускаючи на землю. А тоді поцілував дружину і сів у машину. Він ніколи не полюбляв тривалих прощань.

Про все заздалегідь подбали його особистий представник по зв’язках з громадськістю і його помічник. Біля будинку на нього чекала машина з водієм, яку взяли напрокат. У ній сиділи зв’язківець з громадськістю і його працівник. Джоні припаркував свій автомобіль, ускочив у винайняте авто, і вони помчали в аеропорт. Він зачекав у машині, поки його представник зустрічав Тома Хейгена біля літака. Коли Том сів у машину, вони потиснули один одному руки і поїхали до Джоні додому.

Нарешті вони з Томом залишились у вітальні самі. Між ними відчувалася холоднеча. Джоні не вибачив Томові, що той не дав йому зв’язатися з доном в ті скрутні часи, коли дон сердився на нього, це було ще до весілля Конні. Хейген ніколи не вибачався за свої вчинки. Він не міг інакше. Його обов’язком було також виконувати роль громовідвода для обурених почуттів, які люди мали до дона, але не наважувались висловити їх безпосередньо, хоча він на те й заслуговував.

– Твій Хрещений Батько прислав мене, щоб я виручив тебе в деяких справах, – сказав Хейген. – Я хочу розв’язатися з цим до Різдва.

Джоні стенув плечима.

– Картину вже зроблено. Директор – порядний чоловік і поводився зі мною добре. Мої сцени надто суттєві, щоб їх вирізали й залишили на підлозі в монтажній кімнаті лише через Вольцове бажання поквитатися зі мною. У нього руки закороткі, щоб зіпсувати фільм, який обійшовся в десять мільйонів доларів. Отже, тепер усе залежатиме від того, як оцінюватимуть добрі люди мою гру в картині.

– Чи здобуття академічної премії справді гранично важливе для акторської кар’єри? – обережно поцікавився Хейген. – Чи це звичайна рекламна мура, яка насправді не має жодного значення? – Він помовчав і поспішно додав: – Звісно, за винятком слави, бо ж слави прагнуть усі.

– За винятком мого Хрещеного Батька, – посміхнувся Джоні Фонтане до Хейгена. – І тебе. Ні, Томе, це не ніяка не мура. Академічна премія може гарантувати акторові десять років визнання. Він зможе сам вибирати ролі для себе. Публіка ходитиме, щоб побачити його. Звісно, що це не все і вся, але для актора це найважливіша річ у його справі. Я сподіваюся одержати премію. Не тому, що я такий великий актор, але тому, що я відомий співак, та й роль безпрограшна. Та і я теж добре граю, ні, справді добре.

Том Хейген висловив сумнів:

– Твій Хрещений каже мені, що на сьогодні у тебе немає жодних шансів отримати премію.

– Ти хоч розумієш, про що ти говориш? – розлютився Джоні Фонтане. – Фільм ще не відредагований, тим більше його ще не випустили на екрани. А дон навіть ніяким боком не причетний до кінобізнесу. Якого біса тобі було летіти три тисячі миль, щоб повідомити мені оце лайно? – Джоні ледь не плакав від потрясіння.

– Джоні, – заговорив Хейген стурбовано, – я ні біса не тямлю у ваших кіносправах. Зрозумій, я лише донів хлопчик на побігеньках. Але ми не раз і не два обговорювали твої справи. Він турбується за тебе, за твоє майбутнє. Він вважає, що ти ще потребуєш його допомоги, і йому хочеться владнати всі твої проблеми раз і назавжди. Тому я й прилетів сюди, щоб зрушити справи з місця. Але тобі пора дорослішати, Джоні. Досить мати себе за співака чи актора. Дивись на себе як на солідну людину, як на впливову і сильну громадську особистість.

Джоні Фонтане розсміявся і долив собі віскі.

– Якщо я не здобуду премію, у мене буде стільки ж впливу, як у котроїсь з моїх дочок. У мене зник голос. Якщо б він повернувся, я б міг дещо здійснити. О прокляття! Звідки мій Хрещений може знати, що я не здобуду премії? Гаразд, я вірю, що він знає. Він ніколи не помилявся.

– Нам стало відомо, – Хейген припалив тоненьку сигару, – що Джек Вольц не збирається витрачати гроші студії на підтримку твоєї кандидатури. Він навіть повідомив усім, хто голосуватиме, що її не схвалює. Але вирішальним може стати затримка асигнувань на рекламу і всякі такі речі. Поза тим він робить хвилі, щоб одному хлопцю забезпечити якнайбільше голосів «за». Вольц вдається до всіх можливих підкупів і хабарів, влаштування на роботу, виділення грошей, використання жіночок – будь-що. При цьому він намагається не нашкодити фільму або принаймні завдати йому якнайменше шкоди.

Джоні Фонтане стенув плечима, налив повну склянку віскі й осушив її.

– Тоді я мертвий.

Хейген стежив за ним, гидливо скрививши кутики вуст.

– Пияцтво твій голос не виправить, – докинув Том.

– Пішов ти… – Джоні брутально вилаявся.

Хейгенове обличчя миттю набуло непроникного виразу.

– О’кей, надалі я говоритиму лише про справи.

Джоні Фонтане поставив склянку, підійшов і став навпроти Хейгена.

– Я шкодую, Томе, що у мене вихопилися ці слова, – сказав він. – Їй-богу, перепрошую. Я нариваюся на тебе, бо мені хочеться порішити цього виродка Джека Вольца. Я не наважуюсь насипатися на Хрещеного, отож і зігнав злість на тобі.

На очах у нього заблищали сльози. Він взяв і жбурнув порожню склянку від віскі в стіну, але так немічно, що товстостінна склянка навіть і не тріснула, а відкотилася від стіни йому ж під ноги. Джоні дивився на неї у безсилій люті. А тоді засміявся, промовляючи: «О боже, боже».

Він пройшов у протилежний бік кімнати і сів навпроти Хейгена.

– Ти знаєш, – заговорив він знову, – тривалий час мені все вдавалося. А коли розлучився з Джині, все полетіло догори раком. У мене зник голос. Мої платівки перестали розкуповувати. Мені не пропонували жодної роботи в кіно. А до всього ще й Хрещений Батько розсердився і не хотів ні говорити зі мною по телефону, ні зустрічатися, коли я приїздив до Нью-Йорка. Ти завжди стояв на перешкоді, і я винуватив тебе, хоча й знав, що ти не чинив би так без донової на те волі. Але ж на нього неможливо сердитися. Це все одно, що сердитися на самого Господа Бога. Отож я кляв тебе на всі заставки. Хоча, як не крути, ти всюди мав слушність. І щоб довести тобі, що я розкаююсь, я готовий вчинити, як ти радиш. І не зазиратиму в чарку, доки не повернеться голос. Згода?

Розкаяння було щирим. Хейген пересердився. Мабуть, щось-таки було в цьому тридцятип’ятирічному хлопчині, інакше дон не пишався б ним.

– Забудьмо, Джоні, – промовив Хейген. Його збентежила глибина розпачу Джоні, збентежив здогад, що той розпач міг бути продиктований острахом, що він, Хейген, наверне дона проти Фонтане. Але ж, звичайно, ніхто й ні за що не зміг би скерувати дона проти когось на свій вибір, прихильність до людей залежала лише від нього самого.

– Не так-то все й кепсько, – пояснив він Джоні. – Дон каже, що може знешкодити всі Вольцові підступи проти тебе і що ти майже напевне матимеш премію. Проте він вважає, що це не розв’яже твоїх проблем, і хоче знати, чи вистачить у тебе кебети й снаги, щоб стати самостійним кінопродюсером і робити фільми від початку й кінця.

– Яким таким робом він збирається присудити мені премію? – недовірливо перепитав Джоні.

– А чому це ти так легко береш на віру, що Вольц може вирвати премію, а твій Хрещений не зможе? – і собі різко запитав його Хейген. – Оскільки нам потрібна твоя віра в другу частину нашої справи, я розповім тобі дещо. Лише тримай це при собі. Твій Хрещений незрівнянно впливовіший за Джека Вольца. До того ж він має значно більше впливу в найважливіших місцях. Як він може визначити присудження премій? Він контролює людей, які контролюють усі профспілки в кінопромисловості, усіх або майже всіх людей, які голосуватимуть. Звісно, ти маєш бути талантом і за своїми особистими якостями мати право на участь у конкурсі. І ще одне: у твого Хрещеного Батька у голові більше мозку, ніж у Джека Вольца. Він не перестріне людей, не приставить їм пістолета до голови і не скаже: «Голосуйте за Джоні Фонтане або ж вас звільнять із роботи». Ні, він не вдається до сили, якщо це не спрацьовує чи викличе надто великий переполох. Він примусить людей проголосувати за тебе, бо вони самі захочуть того. Але вони не захочуть, якщо він не подбає. Повір мені на слово, він здобуде для тебе премію. А от якщо він не натисне, то ти її тільки й бачитимеш.

– Добре, – сказав Джоні, – я вірю тобі, у мене є і снага, і кебета, щоб бути продюсером, але чортма грошей. Жоден банк не дасть мені кредиту. Виробництво ж кінокартини потребує мільйонів і мільйонів.

– Коли отримаєш премію, – сухо докинув Хейген, – займися підготовкою виробництва трьох власних фільмів. Збери кращих людей у цій справі – найкращий технічний персонал, найвідоміших кінозірок – усіх, кого тобі треба. Заплануй від трьох до п’яти фільмів.

– Ти з глузду зсунувся, – відповів Джоні, – така купа фільмів пожере до двадцяти мільйонів баксів.

– Коли тобі потрібні будуть гроші, – вів далі Хейген, – зв’яжися зі мною. Я дам тобі назву банку тут, у Каліфорнії, до якого ти звернешся за позичкою. Не турбуйся, вони стабільно фінансують кінофільми. Просто попроси позичку, як це робиться завжди, подай необхідні документи на обґрунтування свого прохання, як це знову ж таки завжди робиться між діловими людьми. Вони пристануть на твою пропозицію. Але насамперед тобі треба буде зустрітися зі мною і повідомити мене про суму й про плани. Домовились?

Джоні мовчав тривалий час. Зрештою він запитав:

– А що ще?

– Ти хочеш сказати, – посміхнувся Хейген, – чи повинен ти чимось віддячити за позику в двадцять мільйонів доларів? Авжеж, мусиш. – Він почекав, чи не докине Джоні якесь слово. – Але від тебе не вимагається нічого такого, чого б ти не зробив і без того, якщо б дон попросив про це.

– Якщо це щось серйозне, я хочу, аби дон сам сказав мені. Зрозумів, що я маю на увазі? Я не хочу, аби це передавалося через тебе чи через Сонні.

Хейген здивувався його кмітливості. Хай там як, а в кебеті Джоні не відмовиш. У Джоні стало здорового глузду збагнути, що дон надто любив його і був достатньо тямущий, щоб наражати на небезпеку по-дурному, у той час як від Сонні можна всього сподіватися. Він відповів:

– Я хочу запевнити, що Хрещений суворо наказав мені й Сонні не вплутувати тебе ні в які справи, які могли б підмочити твою репутацію в разі нашої помилки. А сам він не втне такого й поготів. Запевняю тебе, будь-яку послугу, яку б він захотів отримати від тебе, ти сам запропонуєш йому ще до того, як Хрещений висловить своє прохання. Згода?

– Згода, – посміхнувшись, відповів Джоні.

– До того ж він впевнений у тобі, – говорив далі Хейген. – Він гадає, що тобі розуму не позичати, отже, розраховує, що банк, тобто він сам, заробить на цьому капіталовкладенні. Отже, це справді ділова угода, завжди пам’ятай. Не розкидайся грішми. Можливо, ти й найулюбленіший його хрещеник, але двадцять мільйонів – це добряча купа доларів, йому доведеться викластися, щоб ти отримав таку суму.

– Перекажи йому, хай не хвилюється, – сказав Джоні. – Коли таке чортзна-що, як Джек Вольц, змогло стати великим кіногенієм, тоді будь-хто зможе.

– Твій Хрещений теж такої думки, – докинув Хейген. – Можеш сказати, щоб мене відвезли в аеропорт? Я вже розповів тобі все, що мав сказати. Коли укладатимеш контракти, винайми собі адвоката, мені не до цього. Але я хотів би бачити все ще до твого підпису, якщо не заперечуєш. Також ти ніколи не матимеш ніякої мороки з профспілками. Це зменшить твої виробничі витрати, отож, якщо твоя бухгалтерія накине певну суму по цій статті, не бери її до уваги.

– Чи маю я заручатися твоєю згодою на все інше: сценарії, актори тощо? – обережно запитав Джоні. Хейген заперечно схитнув головою.

– Ні, – сказав він, – можливо, дон із чимось не погодиться, але тоді він скаже це безпосередньо тобі самому. Хоча я не уявляю, що б могло викликати його заперечення. Кіно його не цікавить ні з якого боку. Та ще ж він принципово не любить втручатися, я кажу, бо знаю з власного досвіду.

– Добре, – мовив Джоні. – Я сам підвезу тебе до аеропорту. Подякуй Хрещеному від мене. Я б і сам набрав його, але ж він ніколи не підходить до телефона. До речі, чого це він?

Хейген зітнув плечима.

– Він взагалі майже ніколи не розмовляє по телефону. Не хоче, аби записували його голос, навіть коли говорить про щось цілком невинне. Він остерігається, аби не зшили з його слів щось інше. Думаю, у цьому справа. Він єдиного боїться, що влада може влаштувати йому якусь пастку. І не хоче допомагати їй у цьому.

Вони сіли в машину Джоні й поїхали до аеропорту. Хейген думав, що Джоні кращий, ніж він про нього уявляв. Він справді дещо збагнув, отже, і в аеропорт відвозив його особисто, що стало доказом цього. Навіть дон надавав значення таким речам, як особиста уважність. А ще ж і вибачення. Воно було щирим. Він знав Джоні не перший день і розумів, що той ніколи б не вибачився через почуття страху. Джоні завжди мав характер. Через це і потрапляв у халепу з кінобосами, та ще через жінок. Поза тим він був одним із небагатьох, хто не боявся дона. Хейген це міг сказати, мабуть, лише про Фонтане і про Майкла. Отже, вибачення було щирим, і він його приймав саме як таке. Їм із Джоні доведеться доволі часто бачитися протягом наступних кількох років. А Джоні доведеться ще скласти іспит, який і покаже його справжню кмітливість. Йому треба буде зробити для дона те, про що дон його ніколи не попросить і ніколи не наполягатиме, щоб він здійснив це як частину угоди. Хейгенові хотілося б знати, чи здогадається Джоні Фонтане про цю неписану умову угоди.

Висадивши Хейгена в аеропорту (Хейген наполіг, щоб Джоні не вештався з ним по аеровокзалу в очікуванні відльоту), Джоні знову поїхав до Джині. Вона не сподівалася на його приїзд. Але йому хотілося побути в неї, обдумати все й намітити план дій. Він знав, що Хейген йому повідомив надзвичайно важливі речі – віднині змінювалося все його життя. Колись він був на вершині слави, але тепер, ще в молодому тридцятип’ятирічному віці, його зірка закотилася. Він не мав жодних ілюзій. Навіть якщо б він здобув премію як найкращий актор, що б вона йому, в бісового батька, дала? Нічого, якщо до нього не повернеться голос. Він стане таким собі другорозрядним артистом, без справжнього впливу, без особистості. Навіть оте дівчисько, що відшило його, хоча було лагідне й хитре і, здається, гралося з ним, та чи виявилося б воно отаким розсудливим, коли б він залишився на вершині слави? Тепер із доновою фінансовою підтримкою він може потягатися з будь-ким у Голлівуді. Він може стати королем. Джоні усміхнувся. Чорт забирай! Він навіть може бути доном.

А не завадило б знову пожити з Джині кілька тижнів або й довше. Він би ходив на прогулянки з дітьми, можливо, зустрічався б із друзями. Перестав би пити й смалити, стежив би за собою по-справжньому. Можливо, його голос знову б зміцнів. Якщо б це сталося, та ще із доновими грішми, йому б не було рівних. Він би й справді уподібнився стародавньому королю чи імператору, наскільки таке можливе в Америці. І це б уже не залежало від властивостей його голосу чи від прихильності глядачів до нього як до актора. Це була б імперія, заснована на грошах і на особливій, найомріянішій формі влади.

Джині приготувала йому кімнату для гостей. Між ними було мовчазне порозуміння про те, що він не спатиме в її кімнаті, що вони не житимуть як чоловік і жінка. Вони вже ніколи не зможуть поновити давніх стосунків. І хоча зовнішній світ скандальних хронікерів і кінобогеми покладав вину за невдалий шлюб лише на нього, проте в дивний спосіб між собою вони знали, що Джині була ще більше винною в їхньому розлученні.

Коли Джоні Фонтане став найпопулярнішим співаком і кінозіркою музичних комедійних фільмів, йому ніколи й на думку не спадало кинути дружину з дітьми. Він був ще вельми італійцем, вельми старожитнім чоловіком. Звісно, подружньою вірністю він не вирізнявся. Та й як би міг її берегти зі своєю професією, зважаючи на всі оті спокуси, які оточували його. І хоча він здавався тоненьким худорлявим хлопчиною, проте був наділений жилавою міцною гіллякою, як це трапляється з багатьма представниками дрібнокостистого романського типу. Жінки втішали його своїм подивом. Йому подобалось з’являтися на людях із гарненьким, скромним, непорочного вигляду дівчиськом, а потім, вивільнивши груди від бюстгальтера, здивовано побачити спадисті, повні й тугі перса, такі хтиво важкі порівняно з камейним обличчям. Йому подобалось бавитися зі статевою сором’язливістю й несміливістю у сексуального вигляду дівчат, які грішили награними фальшивими жестами і рухами, немов спритні баскетболістки, і грали в спокусниць, що вже переспали з сотнею хлопців, а коли доходило до діла, то доводилось годинами змагатися, щоб домогтися свого, і виявлялося, що вони були незаймані.

Голлівудські ловеласи насміхалися над його захопленням непорочницями. Вони прямо називали це сільською забобонністю. А ще ж скільки доводиться морочитися, щоб вмовити незайманицю, виникають всілякі ускладнення, і на довершення до всього вони зазвичай виявляються нікчемними, невправними партнерками. Але Джоні знав, що все залежить від поводження з дівчиною. До неї треба мати підхід, і тоді ніщо не можна порівняти з дівчиськом, яке захоплено відчуває смак першої в її житті чоловічої близькості. Ах, як прекрасно позбавляти їх цноти. Що за насолода, коли вони обплітають тебе ногами. У кожної з них стегна своєї неповторної форми, у кожної свої сідниці, шкіра у кожної свого властивого лише їй відтінку – білого, коричневого чи рудувато-коричневого кольору, а коли він розважався з тією кольоровою дівчиною в Детройті, хорошою дівчиною, не з тих, що чіпляються на шию, а молодшою донькою джазового співака, що співав у нічному клубі разом із ним, то вона взагалі стала однією з найвродливіших жіночок, з якими він мав щось спільне. Її вуста смакували, як справдешній мед із домішкою перцю, її темно-брунатна шкіра здавалася немов кремовою, а сама вона виявилася такою ласою, як жодна інша зі створених богом жінок, і була вона незайманою.

Інші чоловіки завжди теревенили про різні екзотичні засоби, а він не відчував особливої втіхи. Дівчина, з якою він вдався до інших способів, ніколи вже не подобалася так, як перед тим, бо це не давало йому повної насолоди. У нього з другою дружиною, власне, тому й дійшло до непорозумінь, що вона надто уподобала старий спосіб «шістдесят дев’ять», уподобала до того, що не бажала нічого іншого, і йому доводилося буквально силою брати її. Вона почала глузувати з нього, називала його мужланом, і поширилася чутка, що він кохається, як шмаркач-молокосос. Імовірно, саме тому вчора дівчина відмовила йому. Та чорт із нею, чого можна було сподіватися від неї в ліжку? Дівчину, яка любить це діло, одразу видно, і такі найліпші. Особливо ті, що давно не злягалися. Кого він справді зневажав, так це тих, що почали статеве життя у дванадцять, а до двадцяти вже вичерпалися і лише імітували рухи, хоча дехто з них є справжніми неперевершеними красунями і можуть тебе просто замордувати.

Джині принесла до спальні каву з тортом і поставила все на довгому столі у тій частині кімнати, де не було ліжок. Він сказав їй лише про те, що Хейген допомагає йому в забезпеченні кредитів для започаткування власного кіновиробництва, це її зворушило. Отже, він знову може стати важною персоною. Проте вона не мала ніякої здогадки про реальну силу дона Корлеоне і тому не розуміла всієї важливості приїзду з Нью-Йорка Тома Хейгена. Він повідомив їй, що Хейген допомагав у юридичних деталях.

Коли випили каву, він висловив бажання ще попрацювати цього вечора, сказав, що зателефонує потрібним людям і складе деякі плани на майбутнє.

– Половина всього буде на ім’я дітей, – сказав він їй. Виходячи з кімнати, вона вдячно посміхнулась і поцілувала його на добраніч.

Скляна тарілочка була вщерть заповнена улюбленими сигаретами з його монограмою, на столику до письма стояла посудина для зволоження повітря з чорними кубинськими сигарами, завтовшки з олівець. Джоні нахилився і почав телефонувати. Його мозок працював, як справжній мотор. Він зателефонував авторові популярної книжки, яка йшла нарозхват, саме за нею створили фільм. Автор був ровесником Джоні, він важко пробив собі дорогу і став світилом у літературі. Він вирушив у Голлівуд, сподіваючись, що з ним рахуватимуться як з поважною особою, а з ним поводилися як з лайном. Одного вечора Джоні був свідком його приниження в Браун Дербі. Письменник домовився про побачення в цьому містечку з добре знайомою грудастою акторкою, напевне ж, щоб потім трохи поблудити. Але коли вони вечеряли, артисточка втекла від відомого літератора, бо її поманив пальчиком кіноартист із щурячою мармизою, який спеціалізується на комічних ролях. Це наочно роз’яснило письменникові, хто є хто в голлівудському табелі любовних зносин. Немає ніякого значення, що його книжка принесла всесвітню славу. Артисточка віддасть перевагу перед ним найогиднішій, найпотворнішій, найнікчемнішій знаменитості з кіносвіту.

Отже, Джоні зателефонував письменникові до Нью-Йорка додому і подякував за чудову роль, яку він відвів у своїй книжці для нього. Він безсоромно улещував автора, а тоді, ніби між іншим, поцікавився, як ідуть справи з новим романом і про що він, власне, буде. Він припалив сигару, поки автор переповідав йому найцікавіший розділ, а під кінець сказав: «Слухайте, я б хотів почитати, коли ви завершите. Може б, прислали мені примірник? Не виключено, що я добре пристрою вашу книжку, на кращих умовах, ніж ви маєте у Вольца».

Завзяття, яке він відчув у голосі письменника, підтвердило, що він поцілив у точку. Вольц обчистив сценариста, заплативши якийсь дріб’язок за його книжку. Джоні повідомив, що буде в Нью-Йорку десь після свят, і, якщо автор не заперечує, він би запросив його на обід, який він влаштує для деяких своїх друзів. «Я знаю кілька гарненьких шльондр», – жартома повідомив Джоні. Письменник розсміявся і сказав: «О’кей».

Потім Джоні зателефонував директорові й операторові щойно відзнятого фільму за його участю і подякував їм за допомогу. Довірливо повідомив їх про свою обізнаність щодо ворожого ставлення до себе Вольца, отже, він подвійно вдячний їм за поміч, і якщо він колись чимось зможе їм придатися, нехай сміливо телефонують, він зробить усе, що від нього залежить, щоб допомогти.

А тоді зробив найважчий телефонний дзвінок – до самого Джека Вольца. Подякував йому за роль у фільмі й запевнив, що завжди готовий із радістю працювати на нього. Він зробив це лише для того, аби збити Вольца зі сліду. Адже він завжди був чесний і відвертий. За кілька днів Вольц рознюхає про його маневри і вразиться підступності дзвінка, а Джоні Фонтане саме того й треба, щоб це відчули.

Після цього він сидів за столом, пахкаючи сигарою. На сусідньому столику стояла пляшка віскі, але ж він наче дав слово собі й Хейгенові не пити. Йому навіть не треба було б і палити. Хоча це дурниці; хоч яка там була причина клопоту з голосом, його навряд чи реально поправити, відмовившись від питва й куріння. Але ж чорти його знають, імовірно, воно щось і допоможе, і він не хотів втрачати жодного шансу тепер, коли мав можливість поборотися.

Коли вже весь будинок поринув у сон, коли його колишня дружина й улюблені доньки міцно спали, він зміг подумки знову повернутися до тих часів у своєму житті, коли залишив їх. Залишив їх заради проститутки, якою виявилася його друга дружина. Але навіть зараз він посміхався, згадуючи про неї, адже вона була такою милою шалавою і то найнесподіванішим чином. А поза тим, що полегшувало йому життя, так це прийняте одного дня рішення ніколи не ображатися на жінок, або, якщо точніше, висновок, що він не може дозволити собі ненавидіти свою першу дружину і своїх дочок, своїх коханок, другу дружину, наступних коханок, аж до Шарон Мур, яка відшила його та так, що могла тепер пащекувати, ніби не далася самому Джоні Фонтане.

Спочатку він співав із мандрівним джазом, тоді став відомим співаком на радіо, потім – зіркою в кінотеатрах, аж поки не пробився на кіноекран. І завжди жив собі на втіху, мав жінок, яких хотів, але ніколи не дозволяв, щоб це якось впливало на його особисте життя. А тоді почав упадати за невдовзі його другою дружиною Маргот Ештон; він буквально схибнувся на ній. Його кар’єра полетіла собаці під хвіст, його голос – ще далі, його родинне життя перетворилося на пекло. І настав день, коли він залишився ні з чим.

Річ у тому, що він завжди був щедрий і справедливий. Під час розлучення геть усе залишив першій дружині. Він подбав, щоб його обидві доньки мали частку у всьому, що він робив, у кожній платівці, кожному фільмі, кожному клубному виступі. І коли він був багатий і в славі, він не відмовляв своїй першій дружині ні в чому. Він допомагав усім її братам і сестрам, її батькові й матері, її шкільним подругам та їхнім родинам. Він ніколи не грався у зарозумілу знаменитість, навіть співав на весіллях двох молодших сестер своєї дружини, чого не любив до смерті. Не відмовляв їй ні в чому, за винятком своєї незгоди на повну відмову від власної особистості.

І ось, коли він сягнув дна, коли йому вже була заказана робота в кіно і зник голос, коли друга дружина зрадила, він приїхав, щоб провести кілька днів із Джині й своїми доньками. Якогось дня він так чи інакше віддався б на її милість, бо йому було непереливки. Того дня він прослухав свою останню платівку, але його голос звучав так жахливо, що Джоні звинуватив оператора у навмисному спотворенні запису. Аж зрештою він сам переконався, що то насправді так звучав тепер його голос. Він розбив сигнальну платівку і відмовився співати ще. Йому було настільки соромно, що він уже не проспівав жодної ноти, за винятком спільної з Ніно пісні на весіллі Конні Корлеоне.

Він ніколи не забуде виразу обличчя Джині, коли вона дізналася про всі його поневіряння. Той вираз з’явився на її обличчі, може, на секунду, але цього було досить, щоб він запам’ятав його назавжди. То був вираз жорстокого й щасливого задоволення. Цей вираз остаточно довів йому, що всі ці роки вона зневажала й ненавиділа його. Вона швидко отямилась і ввічливо висловила йому холодне та ввічливе співчуття. Він удав, що вірить їй. У наступні кілька днів він зустрівся з трьома дівчиськами, з тих, яких він любив найбільше протягом років. Дівчата зоставалися дружніми і подекуди навіть по-дружньому ще проводили з ним ніч у ліжку. То були дівчата, яким від нього дісталося по кілька сотень тисяч доларів у вигляді подарунків та контрактів на кіностудіях. На їхніх обличчях Джоні бачив усе той же невловний вираз жорстокої втіхи.

Він зрозумів тоді, що йому треба було визначитися і дійти якогось рішення. Подібно до багатьох інших голлівудських діячів він міг стати успішним продюсером, сценаристом, директором, артистом – всі вони забавлялися з жінками із хтивою зневагою. Він міг ощадливо застосовувати свою владу і гроші, завжди готовий до підступів з боку інших, завжди усвідомлювати, що жінки здатні зрадити й покинути, віддавши перевагу суперникам. Або ж він може і не захотіти ненавидіти жінок і надалі віритиме їм.

Він знав, що не здатен не любити їх, щось в його душі загине, якщо він зречеться жінок, дарма що вони такі підступні й зрадливі. Його не обходило, що жінки, яких він любив над усе у світі, потай раділи з його недолі й приниження через примхи мінливої фортуни, його не обходило, що вони зраджували його не лише сексуально, а й у найважливішому – у житті. У нього не було вибору. Він мав примиритися з ними такими, які вони є. Отож він кохався з ними усіма, приносив їм подарунки, приховував біль, якого завдавала йому їхня зловтішна радість від його лихої долі. Він вибачав їм, знаючи, що вони відплачували йому за його абсолютну свободу від жінок, за якої він, проте, користувався досхочу їхніми принадами. Але його не картало сумління через невірність їм. Він не відчував провини за своє поводження з Джині, коли наполягав на тому, щоб і надалі залишатися єдиним батьком своїх дітей, водночас чітко даючи їй зрозуміти, що не збирається зійтися з нею знову. Це була єдина річ, яку він надбав, скотившись із вершини свого успіху: він став байдужим до прикрощів, що їх завдавав жінкам.

Він стомився і вже хотів лягати спати, коли один епізод виплив із пам’яті й причепився до нього: він співав разом з Ніно Валенті. Зненацька Джоні збагнув, що саме потішило б дона Корлеоне понад усе. Він підняв слухавку й попросив оператора з’єднати його з Нью-Йорком. Він подзвонив Сонні Корлеоне і запитав у нього номер телефону Ніно Валенті. Потім зателефонував Ніно. З голосу Ніно було чутно, що той, як завжди, трохи напідпитку.

– Гей, Ніно, що ти скажеш на те, щоб приїхати сюди й попрацювати на мене? – запитав Джоні. – Мені потрібен хтось, на кого я б міг покластися.

– Агов, Джоні, – блазнював Ніно, – що тобі сказати? У мене хороша робота на важковаговику, на маршруті «прасую» домогосподарок, ще й маю сто п’ятдесят кругленьких щотижня. А що ти мені запропонуєш?

– Для початку п’ятсот на тиждень і рандеву з гарненькими кінознаменитостями. Що ти на це скажеш? – допитувався Джоні. – І не виключено, що я дозволю тобі співати у мене на вечорах.

– Так, почекай, дай подумати, – відповів Ніно. – Нехай я обговорю це з моїм адвокатом, а тоді з бухгалтером, а тоді з помічником на вантажівці.

– Слухай, Ніно, не клей дурня, – сказав Джоні, – ти мені потрібен тут. Я хочу, щоб ти прилетів завтра вранці й підписав річний контракт за п’ятсот на тиждень. Отож, якщо ти поцупиш у мене якусь шльондру і я витурю тебе з роботи, ти принаймні зможеш отримати річну платню. Згода?

Запала тривала пауза. Голос Ніно звучав уже тверезіше:

– Ей, Джоні, ти не розігруєш?

– Хлопче, я пропоную цілком серйозно, – відповів Джоні. – Звернися у Нью-Йорку в контору мого агента. Там тобі дадуть квиток на літак і гроші на дорогу. Я їм передзвоню завтра вранці. Отож підійди до них опівдні. Домовились? Я подбаю, щоб хтось зустрів тебе в аеропорту і привіз до мене додому.

Знову запала тиша, а потім голос Ніно, приглушений і вельми непевний, уже цілком тверезо відповів:

– О’кей, Джоні.

Джоні повісив слухавку і підготувався до сну. Він ніколи не почувався так добре, як відтоді, коли він розбив сигнальну платівку.


Розділ XI | Хрещений батько | Розділ XIII