home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ XXII

Минув рік після вбивства Сонні, а Люсі Манчіні все ще побивалася за ним, оплакувала його, як не оплакувала свого милого жодна коханка у жодній із дотеперішніх любовних історій. І її почуття не були платонічними мареннями школярки чи пориваннями відданої дружини. Ні, вона страждала не від самотності через втрату «друга життя», не тому, що їй не вистачало його шаленого темпераменту. У неї не залишилося ні сентиментальних спогадів про його подарунки, ні дівчачого обожнювання омріяного героя, вона вже не пам’ятала його посмішки, грайливого блиску в його очах у відповідь на її ласкаві слова чи дотепні зауваження.

Ні. Вона шкодувала з поважнішої причини. Сонні був єдиним чоловіком у світі, який давав її плоті статеву втіху. А через свою молодість і недосвідченість вона й досі була переконана, що ніхто інший на таке не здатний.

І ось тепер, роком пізніше, вона засмагала на цілющому повітрі Невади. Біля її ніг стрункий білявий молодик бавився пальчиками на її ступнях. Суботнього полудня вони лежали біля готельного плавального басейну, і, незважаючи на те, що вони були не самі, його рука мандрувала все вище й вище по її непокритому стегну.

– Ой, Джулісе, перестань, – озвалася Люсі. – Я думала, що лікарі принаймні не такі недоумкуваті, як інші люди.

Джуліс ошкірився до неї.

– Я ж лікар із Лас-Вегаса. – Він полоскотав їй внутрішній бік стегна і з подивом відзначив, як шалено збуджує її навіть отака дрібничка. Це було написано на її обличчі, хоча вона й намагалася приховати свої відчуття. Вона справді здавалася дуже примітивною, незіпсованою дівчиною. Чому йому не вдавалося намовити її на близькість? Він хотів знайти причину, проте йому ніколи і в голову не спадала така дурниця, як втрачене кохання, якому немає заміни. Ось під його рукою була жива плоть, і вона вимагала живої ж плоті. Доктор Джуліс Сігал вирішив сьогодні ввечері у своєму готельному номері розпочати генеральний наступ на неї. Він хотів досягти взаємності щиро, але якщо доведеться вдатися до хитрощів, він готовий і на таке. Звичайно, в інтересах науки. А поза тим це бідолашне дівчисько саме хоче, аж шкварчить.

– Джулісе, перестань, прошу тебе, перестань, – її голос дрижав.

Джуліс був сама слухняність.

– Добре, золотко. – Він поклав голову їй на коліна, щоб задрімати, використовуючи її м’які стегна як подушку. Його дивувало її ухиляння від любощів, хоча її тіло аж пашіло. Коли вона поклала руку йому на чоло, щоб пригладити йому чуприну, він перехопив її за зап’ясток і затримав у любовному заграванні. Насправді ж він перевіряв пульс, який тіпався несамовито. Він матиме її сьогодні і з’ясує, що за чортівня приховується за цим усім. Цілком впевнений у собі, Джуліс задрімав.

Люсі спостерігала відпочивальників біля басейну. Вона ніколи й гадки не мала, що в її житті стануться такі величезні зміни протягом двох неповних років. Вона ніколи не шкодувала з приводу свого «глупства» на весіллі Конні Корлеоне. Ніколи в її житті не було нічого кращого, вона подумки знову й знову переживала ту свою пригоду. Переживала вона знову й знову і події наступних місяців.

Сонні зустрічався з нею раз на тиждень, інколи частіше, інколи рідше. Поки минав час від зустрічі до зустрічі, її тіло жило як у катуваннях. Їхні почуття одне до одного здавалися пересічними, позбавленими поетичності чи якогось там інтелектуалізму. То була любов найвульгарнішого ґатунку: плотська любов – владний потяг до протилежної статі.

Коли Сонні дзвонив і попереджав її про свій приїзд, вона пильнувала, щоб у неї вдома залишалося вдосталь питва і досить їжі на вечерю й сніданок, бо зазвичай він ішов від неї пізнього ранку наступного дня. Сонні прагнув відчути її, а вона його. У нього був свій ключ від вхідних дверей, і, коли він з’являвся, вона кидалася в обійми його могутніх рук. Вони обоє поводилися з брутальною прямотою й безпосередністю. Вже під час першого поцілунку поралися з одягом одне одного, він підносив її в повітря, і вона обвивала ногами його міцні стегна. Вони кохалися навстоячки у передпокої її квартири, начебто їм треба було повторити своє найперше спарування, а тоді вже він ніс її до спальні.

Вони кидалися на ліжко й кохалися знову. Вони проводили разом по шістнадцять годин, роздягнені догола. Вона готувала для нього неймовірні порції їжі. Інколи йому телефонували, очевидно у справах, але вона ніколи не дослуховувалася. Вона надто переймалася пустощами з його тілом, пестила його, цілувала, занурювалася у нього устами. Коли він підводився, щоб налити собі випити, і проходив повз неї, вона інколи не могла втриматися, щоб не доторкнутися до його наготи, не затримати його, не кохатися з ним, так наче оті особливі частини його тіла були іграшками, зумисне створеними, складними, але невинними забавками, які викликали передбачуване і все одно подиву гідне захоплення. Спочатку вона соромилася своїх надмірностей, та невдовзі побачила, що вони втішають її коханця, що її слабкість перед його тілом улещувала Сонні. У всьому цьому виявилась якась звіряча безпосередність. Вони були щасливі разом.

Коли Сонніного батька підстрелили на вулиці, вона вперше збагнула, що її коханець може потрапити в небезпеку. Одна у своїй квартирі вона не плакала, а голосно вила, неначе звір. Після того як Сонні не з’являвся майже три тижні, вона намагалась забутись у снодійних пігулках, спиртному і власних стражданнях. Вона відчувала фізичний біль, її тіло судомило. Коли ж нарешті він прийшов, Люсі не відпускала з рук тіло й на хвильку. Після цього він приходив принаймні раз на тиждень, аж поки його не порішили.

Вона довідалася про його смерть з газетних повідомлень і того ж вечора прийняла надмірно велику дозу снодійного. Замість вмерти від снодійного вона занедужала настільки, що ледве виповзла зі своєї квартири і знепритомніла перед дверима ліфта, де її підібрали і відвезли до лікарні. Про її стосунки із Сонні ніхто не знав, отож випадок із нею удостоївся лише кількох рядків у бульварних газетах.

У лікарні її відвідав Том Хейген, він намагався утішити її. Саме він підшукав для неї роботу в Лас-Вегасі у готелі, яким заправляв Соннін брат Фредді. Саме він сказав їй, що вона отримуватиме щорічну платню від родини Корлеоне, бо Сонні подбав. Він спитав, чи не вагітна вона, так начебто з цієї причини вона наковталася снодійного. Люсі відповіла, що ні. Він спитав її, чи не приходив Сонні до неї тієї фатальної ночі, чи, може, телефонував і казав, що прийде, і вона сказала, що Сонні не дзвонив, що вона після роботи завжди сиділа вдома, чекаючи на нього. Вона сказала Хейгенові правду.

– Він єдиний чоловік, якого я могла будь-коли любити, – сказала вона, – я не зможу полюбити нікого іншого.

Вона бачила, як Том ледь осміхнувся, але і його вразили такі слова.

– Ти не можеш цьому повірити? – запитала вона. – А хіба ж не він привів тебе в свій дім, коли ти був ще пацаном?

– Тоді він був не такий, – відповів Хейген. – Він виріс і став зовсім іншою людиною.

– Тільки не для мене, – відказала Люсі. – Може, для всіх інших, але не для мене.

Вона ще була надто слабка, щоб пояснювати йому, що Сонні завжди поводився лагідно з нею. Він ніколи не лютував, навіть не злився й не дратувався.

Хейген влаштував її переїзд до Лас-Вегаса. На неї вже чекало винайняте помешкання, він сам провів її до аеропорту і змусив пообіцяти йому, що в разі, якщо їй стане сумно від самотності чи поведеться недобре, вона подзвонить йому і він, як може, допоможе. Перш ніж піти на літак, вона нерішуче спитала його:

– А чи Сонніному батькові відомо, що ти влаштовуєш мене?

– Я чиню від його імені так само, як і від власного, – посміхнувся Хейген. – У цих речах він дотримується старожитніх поглядів і ніколи не піде всупереч законній дружині свого сина. Але він вважає, що ти молоденьке дівчисько і Сонні треба було б зважити на це. А те, що ти наковталася тих пігулок, просто всіх уразило. – Він не пояснив їй, наскільки неймовірною для дона була навіть сама думка про те, що хтось намагатиметься накласти на себе руки.

Тепер, після вісімнадцяти місяців, проведених у Лас-Вегасі, Люсі, на свій подив, почувалася майже щасливою. Іноді ночами вона мріяла про Сонні, лежала з розплющеними очима і голубила свої мрії, аж поки не засинала. Після нього вона не мала чоловіків. Але життя в Лас-Вегасі її влаштовувало, вона купалась у плавальних басейнах готелів, на вітрильнику ходила по озеру Мід, а у вільний день їздила на машині в пустелю. Вона схудла, і це пішло на користь її фігурі. Вона все ще була ласолюбна, але в американському, а не в старому італійському стилі. Вона працювала у готелі адміністраторкою відділу обслуговування клієнтури і не мала нічого спільного з Фредді, хоча той, побачивши її, завжди зупинявся і перекидався з нею кількома словами. Її вразили зміни, що відбулися з Фредді. Він став бабієм, вишукано вдягався і, здається, мав справжній хист до керування гральним закладом. Він заправляв і готелем, що взагалі не характерне для власників казино. Завдяки тривалому і спекотному літньому сезону, а може, через своє більш активне сексуальне життя він теж став худіший, а голлівудські костюмери надали йому вигляд майже невідпорного галантного курортного дженджика.

Коли минуло шість місяців, навідався Том Хейген, щоб побачити, як їй ведеться. Щомісяця вона отримувала чек на шістсот доларів, на додаток до її платні. Хейген пояснив, що треба вказати джерело, з якого нібито надходили ті гроші, і попросив її підписати доручення на його ім’я, щоб він мав змогу належно розпоряджатися грішми. Він також пояснив їй, що суто символічно вона вважатиметься власницею п’яти процентів акцій готелю, у якому працювала, їй доведеться пройти через юридичні формальності, передбачені законодавством штату Невада, але про все те подбають за неї, і їй перепаде мінімум клопоту. Проте без його згоди Люсі не повинна розпатякувати про цю домовленість. Вона буде юридично захищена з усіх боків, і її гроші будуть забезпечені. Якщо до неї звернуться представники правоохоронних органів, хай вона просто переадресує їх на свого адвоката, і її залишать у спокої.

Люсі погодилася. Вона розуміла, про що йдеться, але не мала заперечень проти того, як її використовували. Це мало вигляд резонної послуги. Але коли Хейген попросив її приглядати за тим, що відбувається в готелі й навколо нього, приглядати за Фредді та його босом, котрий як основний власник акцій заправляв справами готелю, Люсі відповіла:

– Ой, Томе, чи ти хочеш, щоб я шпигувала за Фредді?

– Його батько непокоїться долею Фредді, – осміхнувся Хейген. – Він надміру заприятелював із Моу Гріном, і ми хочемо бути певними, що він не встряне в якусь халепу.

Він не став пояснювати їй, що дон підтримував будівництво цього готелю в лас-вегаській пустелі не лише для того, аби надати притулок своєму синові, а хотів тут отаборитися й започаткувати новий великий бізнес.

Саме невдовзі після цієї бесіди доктор Джуліс Сігал став працювати лікарем у готелі. Він був вельми худий, красивий та привабливий і здавався надто молодим як для лікаря, принаймні так вважала Люсі. Вона познайомилася з ним, коли у неї на руці, біля зап’ястка, вискочила ґуля. Та ґуля непокоїла її кілька днів, аж поки вона не пішла у кабінет лікаря у своєму готелі. У приймальні сиділи дві дівчини з тих, що танцювали в кабаре, і плескали між собою. Вони були «персиковими блондинками», з тих красунь, що їм Люсі завжди заздрила. Дівчатка мали ангельський вигляд. Проте одна з них заявила:

– Клянусь тобі, якщо ще раз підхоплю трипер, я кину ці танці.

Коли доктор Джуліс Сігал прочинив двері й жестом запропонував одній із танцюристок зайти, Люсі намірилася піти звідси, і, якби це виявилося щось більш особисте і серйозніше, вона б так і вчинила. На лікареві були слакси і сорочка з відкритим комірцем. Окуляри у роговій оправі та його спокійні стримані манери дещо поліпшували враження, проте він мав неофіційний вигляд, а, як чимало старомодних людей, Люсі вважала, що медицина і фривольна розхристаність несумісні.

Коли вона нарешті опинилася в кабінеті, його впевнена манера триматися розвіяла остаточно всі її побоювання. Він майже не говорив, але водночас і не був брутальний, виявляв уважність, не поспішав. Коли вона спитала його про ґулю, він терпляче пояснив їй, що то досить звичайне фіброзне утворення, воно ні в якому разі не може виявитися злоякісним чи давати привід для серйозного занепокоєння. Він узяв важкий медичний посібник і наказав:

– Витягніть вперед вашу руку.

Вона слухняно випростала руку. Він уперше посміхнувся до неї.

– Я позбавлю себе гонорару за хірургічну операцію, – пояснив він. – Я просто трісну по ґулі оцією книжкою, і вона розійдеться. Вона може знову набрякнути, але якщо я робитиму операцію, то це коштуватиме всіх ваших грошей, поза тим доведеться ще й перебинтовувати руку та й матимете інші незручності. Ну то як, згоджуєтеся?

Вона усміхнулася. Невідомо чому, але Люсі цілковито довіряла йому.

– Погоджуюся, – відповіла вона. Наступної миті Люсі зойкнула, коли він із силою опустив важкий медичний фоліант на її зап’ясток. Ґуля майже повністю розійшлася під шкірою.

– Що, справді було дуже боляче? – запитав він.

– Ні, – відповіла Люсі і, побачивши, що він заходився писати в її історії хвороби, запитала:

– Оце і все?

Він кивнув, не зважаючи на неї. Вона пішла.

Через тиждень, побачивши її в кав’ярні, він присів біля неї.

– Як рука? – поцікавився він.

– Чудово, – вона усміхнулася до нього, – ви вельми нетрадиційний, але ж і вельми вправний спеціаліст.

– Ви ще не знаєте, наскільки я нетрадиційний, – усміхнувся він їй у відповідь. – А я не знав, яка ви багата. «Лас-Вегас Сан» якраз видрукувала список власників готелів, і у Люсі Манчіні хороші десять пунктів акцій. Я б міг зробити собі капітал на тій маленькій ґулі.

Вона не відповіла йому, зненацька згадавши Хейгенові напучування. Він знову посміхнувся до неї.

– Не турбуйтеся, я не сліпий. Ви одна з підставних конячок, у Вегасі їх хоч відбавляй. А чому б нам не піти сьогодні десь на концерт, а потім ми б повечеряли. Я б навіть купив вам кілька жетонів для рулетки.

Вона вагалася. Він умовляв її. Зрештою вона сказала:

– Я б пішла, але боюся, що ви будете розчаровані закінченням цього вечора. На відміну від більшості лас-вегаських дівчат, я не розпусниця.

– Саме тому я вас і запрошую, – сказав Джуліс підбадьорливо. – Я призначив собі вечір відпочинку.

Люсі посміхнулася до нього і сказала дещо невесело:

– А що, хіба це на мені написано?

Він заперечливо хитнув головою, і вона додала:

– Гаразд, вечеря за вами, але жетони на рулетку я купуватиму собі сама.

Вони пішли на супершоу, і Джуліс веселив її, наводячи медичні визначення оголених стегон і грудей різного типу, але робив це не образливо і дуже дотепно. Потім вони вдвох грали на одній і тій самій рулетці й виграли більше ста доларів. Пізніше, вже місячної ночі, вони поїхали до Камінної Дамби, він спробував було підступитися до неї, але коли вона стала пручатися після кількох поцілунків, Джуліс побачив, що вона й справді не мала наміру, і припинив зазіхання. Знову ж таки він поставився до своєї невдачі з добрячим гумором.

– Я ж казала тобі, що не буду, – виправдовувалася Люсі перед ним.

– Але б ти почувалася неабияк ображеною, якщо б я навіть не спробував, – заявив Джуліс. І їй довелося розсміятися, бо ж то була правда.

У наступні кілька місяців вони заприятелювали. Це не була любов, бо ж вони не злягалися, Люсі завжди зупиняла його. Вона бачила, що її відмова збивала його з пантелику, але не вражала, як вразила б більшість чоловіків, і це сповнило її ще більшою довірою до нього. Вона бачила, що за своєю професійною лікарською зовнішністю він був життєлюб і відчаюга. На вихідних він ганяв на спортивних авто з форсованим двигуном на каліфорнійських автострадах. Джуліс розповідав їй, що під час відпустки він забрався в Мексиці у віддалені, справді дикі місця, де прибульців відправляли на той світ лише заради їхніх черевиків і життя було таким же примітивним, як і тисячу років тому. Цілком випадково вона дізналася, що він був хірургом і колись працював у відомій лікарні в Нью-Йорку.

Це як ніщо інше здивувало її: чому ж тоді він погодився на роботу в готелі? Коли вона спитала його, Джуліс відповів:

– Розповіси мені про свою велику таємницю, я тобі розповім про мою.

Вона зашарілась і більше не наполягала. Джуліс теж не підтримав тієї розмови, їхні стосунки й надалі залишалися дружніми, та вони для Люсі важили більше, ніж вона собі у тому зізнавалася.

І ось тепер, сидячи біля басейну і тримаючи в руках біляву Джулісову голову, вона відчувала всеохопну ніжність до нього. Її поперек затерп, не помічаючи того, вона лагідно гладила його шию й підборіддя. Здавалося, він спав, не реагуючи, вона збудилася від близькості його тіла. Зненацька він прибрав голову з її колін і встав. Він взяв її за руку і повів по траві до цементної доріжки. Вона слухняно йшла слідом, навіть коли він завів її до котеджу, у якому винаймав собі номер. Коли вони зайшли усередину, він намішав обом по великій склянці коктейлю. Після пекучого сонця та її власних палких думок випите шугонуло в голову, вона захмеліла. Джуліс обняв її, і їхні тіла, майже голі, якщо не зважати на вузенькі купальники, притислись одне до одного. Люсі шепотіла: «Не треба», – але якось непевно, і Джуліс не зважав на неї. Він спритно зняв бюстгальтер її купальника, щоб пестити важкі груди, поцілував їх і стягнув із неї плавки, цілуючи її тіло, її опуклий живіт і внутрішній бік стегон. Він випростався, вивільнився зі своїх плавок, обняв її, і ось вони голі, зі сплетеними руками, лежали в ліжку, вона відчула, як він входить у неї, і цього було досить, щоб вона досягла бурхливого оргазму. Наступної миті в рухах його тіла Люсі відчула подивування. Її охопив той всепроникний сором, який відчувала, доки зустрічалася із Сонні, але Джуліс вже вигинав її тіло на краю ліжка, розташовував її ноги, і вона відчула, що він контролює її кінцівки і тіло, і ось він знову входив у неї, цілував її, і тепер вона вже могла відчути його, але, що важливіше, вона чула, що він також щось відчуває і йде до свого оргазму.

Коли він скотився з неї, Люсі забилася на краєчок ліжка і почала ридати. Настільки їй стало соромно. Отож вона була вражена, майже шокована, коли почула, як Джуліс лагідно засміявся і сказав:

– Ах ти ж бідолашне темне італійське дівчисько, так ось чому ти відмовляла мені всі ці місяці? Дурненька ти.

Він вимовив: «Дурненька ти», – з такою дружньою приязністю, що вона повернулася до нього, а він притисся до її непокритого тіла, промовляючи:

– Ти середньовічний екземпляр, ти винятковий середньовічний екземпляр, – лагідний його голос заспокоював її, хоча вона все ще рюмсала.

Джуліс припалив сигарету і встромив їй в уста, та так, що Люсі похлинулася димом і перестала схлипувати.

– А тепер слухай сюди, – сказав він, – якщо б у тебе було пристойне сучасне виховання з культурою сімейних стосунків на рівні двадцятого сторіччя, твоєї проблеми вже б давно не існувало. А тепер давай я тобі поясню, у чому полягає твоя проблема: це зовсім не те, коли людина потворна чи має негарну шкіру або косоокість, яких не позбутися косметичною операцією. А у тебе це те ж саме, як, приміром, бородавка, чи родимка на щоці, чи, скажімо, вухо неправильної форми. Спробуй поставитися до цього не з сексуального погляду. Перестань думати про те, що у тебе вельми велика штукенція, яка не подобається жодному чоловікові, бо не забезпечує його органу необхідного тертя. У тебе неправильна будова таза і ще те, що ми, хірурги, називаємо ослабленням тазового дна. Зазвичай це трапляється після народження дитини, але може бути й наслідком невдалої будови кісток. Це звичайнісінька річ, і чимало жінок страждають усе життя, хоча проста операція могла б допомогти їм. Декотрі жінки через такий недолік навіть накладають на себе руки. Але мені ніколи не спадало на думку, що це може бути і в тебе, адже ти маєш настільки гарне тіло. Я думав: тут щось психологічного плану, оскільки я знаю твоє життя, ти ж часто розповідала мені про себе і Сонні. Проте дозволь мені провести ретельне медичне обстеження, і я скажу тобі, що саме треба зробити. А тепер прийми душ.

Люсі пішла у душ. Потім, незважаючи на її протести, Джуліс терпляче примусив її лягти на ліжко і широко розвести ноги. У нього вдома була запасна валізка з лікарським приладдям, він розкрив її, а також підвіз до ліжка покритий пилом столик, на якому лежали ще якісь інструменти. Тепер він весь поринув у свою справу, обстежуючи її, просовуючи пальці всередину і намацуючи щось ними. Вона вже не відчувала приниження, коли він поцілував її в пупок і сказав майже відсторонено:

– Вперше моя робота мені подобається.

Потім він обляскав її, застромив палець у пряму кишку, обмацуючи, але друга його рука лагідно пестила їй шию. Коли закінчив обстеження, він підвів її, ніжно поцілував в уста і сказав:

– Дитинко, я там зроблю тобі цілком нову штуку і тоді сам її випробую. Насамперед це медичний феномен, я напишу про твій випадок статтю до фахових журналів.

Джуліс чинив усе з такою приязною доброзичливістю, він очевидно був небайдужий до неї, і це допомогло Люсі подолати сором і зніяковілість. Він навіть зняв із полиці медичний посібник, щоб показати їй випадок, подібний до її власного, і хірургічну операцію з виправлення недоліку. Вона щиро зацікавилася.

– Це також корисно для здоров’я, – сказав Джуліс. – Якщо не прооперувати, то згодом ти матимеш неймовірну мороку з усією твоєю жіночою системою. Структура слабшає, якщо її не виправити хірургічним втручанням. Це просто ганебно, що старожитня делікатність утримує більшість лікарів від належного діагностування і виправлення становища, а більшість жінок – від звертання до спеціалістів.

– Годі про це, прошу тебе, не говори більше про це, – благала Люсі.

Хоча він бачив, що вона все ще соромилася своєї таємниці, ніяковіла через свій «жахливий дефект». Для його лікарського сумління це здавалося винятковою дурницею, проте він мав досить глузду, щоб увійти в її становище. Це також дозволило йому знайти правильний засіб підбадьорити її.

– Добре, тепер, коли довідався про твою таємницю, я відкрию тобі й свій секрет, – сказав Джуліс. – Ти щоразу питаєш, чому я, один із наймолодших і найталановитіших хірургів східного узбережжя, нидію в цьому місті. – Він насмішкувато перекривив одне з газетних повідомлень по його справі.

– Річ у тому, що я робив аборти, тут немає нічого поганого, це все ж таки наполовину медична професія, але мене викрили. Я мав друга, доктора на прізвище Кеннеді, ми разом відбували інтернатуру, то справді чесний хлопець, але він пообіцяв допомогти мені. Я так розумію, що Том Хейген колись пообіцяв йому, що через вдячність «родина» Корлеоне будь-коли допоможе, якщо у нього виникне така потреба. Отже, він переговорив із Хейгеном. Я знаю лише, що звинувачення проти мене були відкликані, але Медична асоціація та істеблішмент східного узбережжя внесли мене до чорного списку. І тоді «родина» Корлеоне підшукала мені цю роботу. Я добряче заробляю. Комусь же треба виконувати й цю роботу. Оті дівчатка з ансамблю постійно потрапляють у ситуацію, та аборти – найпростіша річ у світі, якщо пацієнтки вчасно звертаються до мене. Я пораю їх так само, як ти чистиш сковорідку. Фредді Корлеоне – справжній диявол. За моїми підрахунками, поки я тут, він забрюхатив п’ятнадцятеро дівчаток. Я вже серйозно подумую про те, щоб по-батьківськи побалакати з ним про секс. Тим паче, що я вже тричі лікував його від гонореї і раз від сифілісу. Фредді схибнутий на цьому ділі.

Джуліс замовк. Він навмисне сказав зайвого, чого за ним зазвичай не помічалося. Та хай Люсі знає: і в інших людей, навіть у знайомих їй, таких як Фредді Корлеоне, що їх вона навіть побоюється, також у житті були неприємні секрети.

– Просто стався до цього як до еластичного органу у твоєму тілі, що втратив еластичність, – порадив Джуліс. – Видаливши частину, ти його зробиш пружнішим, жвавішим.

– Я подумаю про це, – сказала Люсі, хоча вже була певна, що погодиться на операцію, бо цілковито довіряла Джулісу. А тоді згадала про інше:

– А в скільки все це обійдеться?

Джуліс спохмурнів.

– У мене тут немає умов для такої операції, і це не моя спеціалізація. Але один мій друг у Лос-Анджелесі на такому собаку з’їв, і в нього найкращі умови в пристойній лікарні. Насправді він підправляє всіх кінозірок, коли дами усвідомлюють, що натягування шкіри на обличчі й підкачування грудей – ще не вся відповідь на питання, як здобути чоловічу прихильність. Я йому зробив кілька послуг, отже, це нічого не коштуватиме. Я роблю для нього аборти. Слухай, коли б це не було неетично, я б назвав тобі прізвища декотрих з кінозірок, які пройшли через таку операцію.

У неї відразу ж заговорила цікавість.

– Джулісе, ну будь ласка, скажи мені, – наполягала вона, – ну будь ласка.

Оце була б чудова тема для пересудів. Джуліс мав ще й ту позитивну рису, що Люсі могла, не криючись, виявляти свою жіночу слабкість до пересудів і не боятися, що він сміятиметься з неї.

– Я розповім, якщо ти повечеряєш зі мною і залишишся на ніч у мене, – відповів Джуліс. – Нам треба надолужувати той дорогоцінний час, що ми його згаяли через твою дурість.

Люсі відчула надзвичайну прихильність до нього, бо він був такий добрий. Отож вона змогла відповісти:

– Тобі не треба спати зі мною, ти ж знаєш, що зі мною, як я є зараз, тобі це не дасть насолоди.

Джуліс розреготався.

– Ти дурненька, ні, ти неймовірно дурна. Хіба ти ніколи не чула про інші способи, значно старіші й цивілізованіші? Невже ти й справді така невинна?

– А-а, ти про це, – озвалася Люсі.

– Ага, про те саме, – перекривив її Джуліс. – Гарні дівчатка не роблять цього, і справжні мужчини не вдаються до цього. Та ще й у 1948 році. Що ж, люба, я можу провести тебе до однієї літньої леді ось тут, у Лас-Вегасі, яка була молодшою дамочкою у найпопулярнішому борделі на Дикому Заході за старих часів, ще десь у 1880-х роках, якщо не помиляюся. Вона любить побазікати про старі часи. І знаєш, що вона мені розповіла? Що оті обвішані пістолетами, оті мужні, несамовиті й рішучі ковбої завжди вимагали від дівчат втіхи «по-французькому», у медичній літературі це іменується «фелаціо», чи, як ти називаєш, «про це». Чи спадало тобі колись на думку робити «це» з твоїм коханим Сонні?

Вона вперше здивувала його по-справжньому. Вона нагородила його, як він сказав би, усмішкою Мони Лізи (у його науковому інтелекті негайно виникло припущення: а може, це і є розгадка її віковічної таємниці) і спокійно відказала:

– Із Сонні я робила все. – Вона вперше визнала щось подібне у розмові з іншими людьми.

Через два тижні Джуліс Сігал стояв в операційній лікарні «Лос-Анджелес госпітал» і спостерігав, як його друг доктор Фредерік Келлнер робив операцію. Перед тим, як Люсі була покладена під наркоз, Джуліс нахилився над нею і прошепотів:

– Я сказав йому, що ти моя особлива дівчина, отож він зробить справді міцні стінки.

Але пігулка, яку дали попередньо, вже затуманила їй голову, вона не засміялась і навіть не посміхнулась. Проте його жартівливе зауваження дещо зменшило страх перед операцією.

Доктор Келлнер зробив розтин із впевненістю більярдного аса, що вганяє в лузу підставку. Проведення будь-якої операції зі зміцнення тазового дна вимагає здійснення двох речей. Необхідно вкоротити м’язи таза, щоб позбутися млявості. І, звісно, піхвовий отвір, взагалі слабке місце тазового дна, необхідно подати вперед, під лобкову дугу з тим, щоб відвести з-під безпосереднього фронтального тиску. Виправлення тазових тканин називається перінсоргафією, а зшивання піхвових стінок – колоргафією.

Джуліс бачив, що тепер доктор Келлнер працює обережно, адже надто глибокий розтин міг призвести до ушкодження прямої кишки. Проте з Люсі не було особливих ускладнень, Джуліс вивчив усі рентгенівські знімки і всі аналізи. Операція повинна була б пройти добре, хоч у хірургічній справі завжди може статися щось зле.

Келлнер працював над м’язами перетинки, спеціальні хірургічні щипці розширювали отвір піхви і відкривали м’язи відхідника і його сполучну тканинну оболонку. Келлнерові пальці марлевими тампонами розсували на боки зайву сполучну тканину. Джуліс пильно стежив за стінками піхви, адже, якщо виразно означаться вени, це вірна ознака того, що ушкоджено пряму кишку. Але старий Келлнер знав свою справу. Він творив новий орган із такою ж невимушеністю, з якою тесляр збиває докупи два бруски перерізом два на чотири дюйми.

Келлнер підрізав зайвину в стінках, накладаючи скобки, щоб закрити «відкуси» зайвої тканини, і стежив, щоб не утворювалося небажаних складок і рубців. Келлнер спробував просунути три пальці у звужений отвір, тоді два. Йому вдалося ввести лише два пальці, перевіряючи, він просунув їх глибоко, зиркнув на Джуліса. Його порцеляново-блакитні очі блимнули над марлевою маскою, ніби питаючи Джуліса, чи цієї ширини не забагато. А потім він знову заходився накладати шви.

Нарешті все скінчилося. Люсі відкотили в післяопераційну кімнату, і Джуліс переговорив із Келлнером. Той був у чудовому настрої – найкраща ознака, що операція пройшла вдало.

– Ніяких ускладнень, мій хлопче, жодних, – повідомив він Джулісу. – Там не було наростів, вельми простий випадок. У неї чудовий тонус, що нехарактерно для її недуги. А тепер вона просто-таки в першокласній формі для розваги й потіхи. Я заздрю тобі, мій хлопче. Звісно, тобі доведеться трохи зачекати, але потім, я ручаюсь, моя робота тобі сподобається.

– Докторе, ви справжній Пігмаліон, – засміявся Джуліс. – Серйозно, ви просто чудодій.

– Пусте, – буркнув доктор Келлнер. – Дитячі забавки. На зразок твоїх абортів. Коли б суспільство було зацікавлене, то справді талановиті люди, такі як ми з тобою, могли б займатися серйозною справою, а ці дурниці залишили б ремісникам. До речі, наступного тижня я пришлю до тебе дівчину, дуже гарна дівчина, але, здається, саме такі завжди і потрапляють у халепу. І тоді ми будемо квити за сьогоднішню справу.

– Дякую, докторе, – Джуліс потиснув йому руку. – Завітайте коли-небудь самі, і я подбаю, щоб вас прийняли у готелі з усіма почестями й належною гостинністю.

– Я граю щодня, – криво посміхнувся Келлнер. – Отож не маю потреби у ваших рулетках і гральних столах, як на те пішло. Я випробовую фортуну аж надто часто. Джулісе, ти там дискваліфікуєшся. Ще пару років – і тобі доведеться забути про серйозну хірургію. Ти безнадійно відстанеш. – Келлнер відвернувся.

Джуліс знав, що це не докір, а пересторога. Та все одно це засмутило його. Оскільки Люсі не випустять із післяопераційної палати принаймні ще годин із дванадцять, він поїхав за місто і набрався. Почасти він напився ще й тому, що з Люсі все так чудово закінчилось і йому полегшало на душі.

Наступного ранку, коли він прийшов провідати її, він із подивом побачив двох чоловіків біля її ліжка і безліч квітів по всій палаті. Люсі сиділа з радісним обличчям, спираючись на подушки. Джуліс здивувався, бо Люсі порвала зі своєю родиною і просила його родичам нічого не повідомляти, хіба якщо вийде на зле. Звісно, Фредді Корлеоне сказали, що вона лягає в лікарню на невеличку операцію, це треба було для того, щоб у них обох з’явилося трохи вільного часу. Фредді запевнив Джуліса, що готель розрахується по всіх рахунках Люсі.

Люсі познайомила присутніх. Одного з гостей Джуліс упізнав одразу. Славнозвісний Джоні Фонтане. Другий був здоровенний, м’язистий, моложавого вигляду італійський хлопчина на ймення Ніно Валенті. Вони обидва привіталися за руку з Джулісом і після цього вже не звертали на нього уваги. Вони теревенили з Люсі, згадували колишніх нью-йоркських сусідів, людей і події, які Джулісу ні про що не говорили. Тому він сказав Люсі:

– Я заскочу пізніше, а зараз мені треба перемовитися з доктором Келлнером.

Проте Джоні Фонтане вже спрямовував на нього свій шарм:

– Слухайте, друже, нам і самим уже треба йти, розважте трохи Люсі, потурбуйтеся про неї, лікарю.

Джуліс помітив дивну хрипкуватість у голосі Джоні Фонтане і пригадав, що той ніде не співав уже більше року і ще що Джоні отримав академічну премію за акторську майстерність. Чи може бути таке, щоб у людини аж так пізно змінився голос, а газети і всі довкола таємниче мовчали про це? Джуліс полюбляв пікантні плітки, він дослухався до голосу Джоні Фонтане, намагаючись встановити діагноз його недуги. Це могла бути перевтома, надмірність в алкоголі й палінні або навіть у жінках. У голосі вчувалось якесь неприємне здерев’яніння, його б уже ніхто не назвав милозвучним.

– Ваш голос звучить так, ніби ви застудилися, – звернувся Джуліс до Джоні Фонтане.

– Просто перевтома, – ввічливо відповів Фонтане. – Вчора ввечері я спробував заспівати. Знаєте, схоже, я ніяк не можу змиритися з тим, що мій голос змінився, постарів. – Він усміхнувся до Джуліса, мовляв, що вже тут поробиш, чорти б його взяли.

– А ви не пробували проконсультуватись у лікаря? – ніби між іншим запитав Джуліс. – Можливо, це щось поправне.

Тепер Фонтане вже не був такий лагідний. Він зміряв Джуліса холодним довгим поглядом.

– Це найперша річ, яку я зробив майже два роки тому. Консультувався у кращих спеціалістів. У мого особистого лікаря, який, здається, є найкращим фахівцем на всю Каліфорнію. Вони порадили мені добряче відпочити. Нічого смертельного, просто старію. А з віком у людини голос міняється.

З цими словами Фонтане цілком зігнорував лікаря, зосередивши всю свою увагу на Люсі, котру зачаровував, як уже звик зачаровувати всіх жінок. Джуліс і надалі дослухався до його голосу. Напевне ж, на його голосових зв’язках мають бути нарости. Але чому ж тоді оті задрипані спеціалісти не помітили їх? А може, вони злоякісні чи не піддаються оперуванню? Але ж в такому разі є інші засоби.

– А коли спеціаліст обстежував вас востаннє? – перебив Джуліс чарівливого Фонтане.

Фонтане вочевидь був роздратований, але заради Люсі намагався відповідати ввічливо.

– Десь півтора року тому, – відказав він.

– А ваш особистий лікар обстежує вас час від часу?

– Атож, обстежує, – відповів роздратовано Джоні Фонтане. – Прискає кодеїном і обстежує. Він сказав мені, що мій голос з літами сідає через усе випите, викурене тощо. Чи, може, ви розумієтеся краще за нього?

– А як його на прізвище? – запитав Джуліс.

Фонтане вимовив із ледь відчутною хвальковитою ноткою в голосі:

– Таккер, доктор Джеймс Таккер. Якої ви думки про нього?

Прізвище було знайоме, пов’язане з відомими кінозірками, жінкою, а також із дорогим сільським курортним закладом.

– Він одягається за останньою модою, – глузливо відказав Джуліс.

Тепер уже Фонтане занесло.

– Ви гадаєте, що ви ліпший за нього спеціаліст?

Джуліс засміявся.

– А хто кращий співак – ви чи Кармен Ломбардо? – запитав він і здивувався, побачивши, як Ніно Валенті зайшовся реготом, він аж гепав головою об спинку крісла. Жарт не був аж такий смішний. Та коли на хвилях його жереб’ячого реготу до Джуліса дістався запах віскі, лікар збагнув, що навіть о цій ранній порі містер Валенті, чи як там у біса його звати, був під мухою.

Фонтане посміхнувся до свого друга.

– Слухай, ти ж повинен сміятися не з його, а з моїх жартів.

Тим часом Люсі випростала руку і притягнула Джуліса до краю свого ліжка.

– Це він лише скидається на босяка, а насправді він чудовий хірург, – пояснила Люсі їм. – І коли він каже, що він кращий за доктора Таккера, значить, так і є. Ти, Джоні, слухай його слова.

Увійшла медсестра і попросила їх звільнити приміщення, бо лікареві знадобилося доглянути хвору саму. Джуліс з цікавістю стежив, як Люсі відверталася, коли прощалась із Джоні Фонтане і Ніно Валенті, підставляючи їм щоку, а не губи для поцілунків, проте, здається, вони були готові до цього. Вона дозволила Джулісу поцілувати себе в уста і прошепотіла: «Приходь сьогодні після обіду, добре?» Він кивнув на знак згоди.

Уже в коридорі Валенті запитав у нього:

– З приводу чого була операція? Щось серйозне?

Джуліс заперечно схитнув головою.

– Просто незначний жіночий ремонт. Звичайнісінька річ, повірте мені. Мене це обходить більше, ніж вас, бо я сподіваюсь одружитися на ній.

Вони оцінююче зважили його поглядом, отож Джуліс запитав:

– А звідки ви довідалися, що вона в лікарні?

– Нам подзвонив Фредді й попросив відвідати її, – відповів Фонтане. – Ми виросли разом. Люсі була дружкою на весіллі у сестри Фредді Корлеоне.

– А-а, – озвався Джуліс. Він не став розкривати їм, що знає історію Люсі, можливо, не став через те, що всі вони ретельно оберігали Люсі та її роман із Сонні. Йдучи коридором, Джуліс сказав Фонтане:

– Я тут привілейований лікар-практик, чому б вам не дозволити мені подивитися ваше горло?

Фонтане заперечно схитнув головою:

– Я поспішаю.

Ніно Валенті докинув:

– Ця горлянка коштує мільйон доларів, він не може дозволити собі, щоб усякі там дешеві лікарі заглядали в неї. – Джуліс бачив, що Валенті дружньо посміхається йому, стаючи в цій справі на його бік.

Джуліс озвався підбадьорливо:

– А я не дешевий лікар. Я був найталановитішим молодим хірургом на східному узбережжі, аж поки мене спіймали на абортах.

Як він і сподівався, ця заява змусила їх поставитися до нього серйозно. Визнавши злочин, він вселив віру у свої зазіхання на велику компетентність. Першим обізвався Валенті:

– Якщо Джоні і не знайде для вас застосування, то у мене є дівчина, я б хотів, щоб ви її обстежили, правда, не в горлянці.

Фонтане запитав, нервуючи:

– Скільки часу це забере?

– Десять хвилин, – відказав Джуліс. Це була брехня, але Джуліс вірив у брехню. Правда не уживається з медициною, хіба що у критичних випадках, і то не завжди.

– О’кей, – погодився Фонтане. Від хвилювання його голос захрипнув і сів ще більше.

Джуліс тут же, в лікарні, прикликав медсестру і домовився про консультаційний кабінет. У ньому не було всього, що він потребував, але необхідний мінімум знайшовся. Не минуло й десяти хвилин, як Джуліс встановив, що на голосових зв’язках утворився наріст, та й по всьому. Таккер, цей сучий син, бездарний партач і шахрай голлівудський, теж міг би це встановити. Господи, а може, він і диплома не мав. Якщо мав, то його треба було б негайно забрати. Джуліс не зважав більше на двох чоловіків. Він попросив по внутрішньому телефону лікарні, щоб підійшов ларинголог. Потім повернувся до Ніно Валенті:

– Гадаю, що вам доведеться дуже довго чекати. Отож, вам краще піти.

Фонтане вирячився на нього, не вірячи своїм вухам:

– Ах ти ж сучий син, ти гадаєш, що ти затримаєш мене тут? Чи ти собі думаєш, що можеш порядкувати моїм горлом як госпітальною помийницею?

Джуліс виклав йому все як на духу, не криючись і відчуваючи більше задоволення, ніж міг собі уявити.

– Можете діяти, як вам заманеться, – сказав Джуліс. – У вашій горлянці на голосових зв’язках утворився наріст. Якщо ви залишитеся тут на кілька годин, ми дамо собі з ним раду, хай хоч він буде злоякісний чи доброякісний. Визначимося, чи йти на операцію, чи вдатись до консервативного лікування. Я можу зробити все необхідне. Можу назвати вам найкращого спеціаліста в Америці, і ми сьогодні ж ввечері доправимо його літаком сюди, за ваші гроші, звісно, і якщо я вважатиму, що це необхідно. Але ви можете піти звідси і проконсультуватися з вашим другом-шарлатаном, або гарячково підшукувати собі іншого лікаря, або піти до когось некомпетентного. А тоді, якщо це утворення злоякісне і розростеться, вам виріжуть горлянку або ви помрете. Або ж будете животіти у невідомості. Довіртесь мені, і ми зможемо все це владнати за кілька годин. Чи у вас є важливіші справи?

– Залишаймося, – озвався Валенті. – Джоні, не дурій. Я піду у вестибюль і зателефоную на студію. Не скажу нічого, повідомлю, що затримуємося, і годі. А тоді повернусь і буду з тобою.

Те післяобіддя видалося довгим, але зусилля були винагороджені. Діагноз, встановлений лікарняним ларингологом, був переконливим, наскільки Джуліс міг судити за результатом рентгену та аналізом мокротиння. Десь на половині перебування Фонтане, виблювавши марлевий тампон із обробленого йодом рота, намірився дати драла. Ніно Валенті схопив його за плечі й знову всадовив у крісло. Коли вже було по всьому, Джуліс посміхнувся до Фонтане і промовив:

– Бородавки.

Фонтане не зрозумів. Джуліс пояснив:

– Просто якісь бородавки. Ми зрізали їх, немов лушпиння абощо. За кілька місяців ви будете як новий.

Валенті спромігся на задоволений вигук, але Фонтане все ще невдоволено супився.

– А співати? Чи зможу я співати?

Джуліс зітнув плечима.

– Тут я нічого не гарантую. Але оскільки ви не можете зараз співати, то хіба вам не однаково?

Фонтане глянув на нього з відразою.

– Дитино, чорти б вас забрали, ви не відаєте, про що розходитесь. У вас такий вигляд, ніби ви повідомляєте мені приємну новину, у той час як ви кажете, що я, ймовірно, не зможу більше співати. Чи це правда, що я, можливо, вже ніколи не співатиму?

Зрештою Джуліс обурився. Він прооперував як справжній спеціаліст, і це було приємно. Він зробив виродкові справжню послугу, а той поводиться, ніби йому встругнули якесь неподобство. Джуліс холодно відповів:

– Слухайте, містере Фонтане, я доктор медицини, і ви мали б називати мене доктором, а не «дитиною». І я повідомив вам дуже добру новину. Коли я привів вас сюди, то був певен, що у вас у горлянці злоякісна пухлина, а це потребувало б видалення всього вашого голосового апарата. Або могло б звести вас на той світ. Я боявся, що мені доведеться повідомити вас, що ви вже не жилець. І тому я справді втішився, як ніхто, коли міг сказати вам, що це лише «бородавки». Бо ваші пісні дали мені стільки втіхи, допомагали мені спокушати дівчат, коли я був молодший, а ще й тому, що ви справжній артист. Але ж ви разом з тим і вельми зіпсована особа. Чи ви думаєте, що оскільки ви Джоні Фонтане, то у вас не може бути раку? Або пухлини мозку, яка не піддається хірургічному втручанню? Або серцевої недостатності? Чи ви вважаєте себе безсмертним? Що ж, згоден, це не та музика, яка втішає слух, але якщо вам хотілося б побачити справжню біду, то ходімо пройдімося лікарнею, і ви тоді заспіваєте про ті ваші поліпи пісню кохання. Отож годі лити сльози і беріться за те, що треба зробити. Ваш фельдшер Адольф Менжу може підшукати вам підходящого хірурга, але якщо він спробує увійти в операційну, я б пропонував заарештувати його за замах на ваше життя.

Джуліс вже зібрався йти з кімнати, коли Валенті сказав:

– Так його, лікарю, це було дохідливе, популярне пояснення.

Джуліс крутнувся і запитав:

– Ви завжди заливаєте собі очі ще до обіду?

– А то ж як, – відповів Валенті, посміхаючись до нього настільки доброзичливо, що Джуліс проказав лагідніше, ніж збирався.

– Зважте на те, що через п’ять років вас не стане, якщо ви чинитимете так і надалі.

Валенті, незграбно підтанцьовуючи, наблизився до Джуліса. Дихаючи перегаром, він схопив Джуліса в обійми й, голосно сміючись, запитав:

– Через п’ять років? – Він усе ще сміявся. – Невже доведеться чекати аж так довго?

Через місяць після операції Люсі Манчіні сиділа біля плавального басейну готелю «Вегас», тримаючи в одній руці склянку з коктейлем, а другою погладжуючи Джулісову голову, що лежала у неї на колінах.

– Тобі не треба збиратися з духом, щоб наважитися, – підкушував її Джуліс. У нашому номері на нас чекає шампанське.

– А ти певен, що так скоро все увійшло в норму? – запитала Люсі.

– Я ж лікар, – відказав Джуліс. – Сьогодні особливий вечір. Ти хоч усвідомлюєш, що я буду першим хірургом у світовій медичній практиці, який випробує на собі наслідки медичної операції? Знаєш, є що порівняти: до того й опісля. Я матиму втіху, описуючи це для журналів. «Бачите, якщо «до того» існувала втіха психологічного порядку і з огляду на обізнаність хірурга-інструктора, то післяопераційний коїтус був надзвичайно приємний винятково через свою невралгічну…» – він замовк, бо Люсі так смикнула його за чуба, що він аж зойкнув від болю. Вона глянула насмішкувато на нього згори.

– Якщо ти не будеш задоволений сьогодні, я з повним правом можу сказати тобі: «Сам винен».

– Я працюю з гарантією. Я все сам спланував, хоча й доручив чорнову роботу старому Келлнеру, – відповів Джуліс. – Гаразд, треба трохи спочити, бо на нас чекає шалена ніч дослідницької діяльності.

Коли вони піднялися до свого номера – тепер вони жили разом, – на Люсі чекала несподіванка: вишукана вечеря і поряд із її бокалом шампанського в коробці для коштовностей масивна весільна обручка з діамантом.

– Це ще раз доводить, наскільки я впевнений у своїй роботі, – пояснив Джуліс. – Тепер пересвідчимося, що ти її заслужила.

Він був із нею дуже лагідний і ніжний. Спочатку вона трохи побоювалася, її плоть уникала його дотику, але згодом, упевнившись, вона відчула, як в її тілі збудилася пристрасть, якої вона ще ніколи не відчувала, і, коли після першого разу Джуліс прошепотів: «Я чудово працюю», – вона прошепотіла у відповідь: «О, так, чудово; так, чудово». Вони обидва засміялися одне до одного і почали кохатися знову.


Розділ XXI | Хрещений батько | Розділ XXIII