home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ XXVII

Майкл Корлеоне прилетів пізно ввечері. За власним розпорядженням в аеропорту ніхто його не зустрічав. Його супроводили лише двоє: Том Хейген і новий охоронець Альберт Нері. На Майкла та його супутників чекав найрозкішніший номер готелю, де зібралися люди, з якими Майкл хотів побачитися.

Фредді привітав брата палкими обіймами. Фредді погладшав, мав добродушний, життєрадісний вигляд. Зовні – справжній чепурун: на ньому були елегантно пошитий шовковий костюм і в тон підібрані аксесуари. Волосся підстрижене під бритву й зачесане, як у кінозірки, чисто виголене обличчя аж вилискувало, а нігті на руках були наманікюрені. Він зовсім не був схожий на того Фредді, якого чотири роки тому вивезли з Нью-Йорка.

Він відхилився назад і любовно оглянув Майкла.

– Тепер, коли поправили обличчя, ти маєш значно кращий вигляд. Дружина зрештою умовила тебе зробити операцію, га? Як тепер Кей? Коли нарешті вибереться до нас?

Майкл посміхнувся до брата.

– Ти теж маєш непоганий вигляд. Кей хотіла приїхати разом зі мною, але вона знову ходить при надії, та й за дитям треба ж доглядати. А крім того, Фредді, я прибув у справах і завтра ввечері або післязавтра вранці мушу повертатися назад.

– Але спочатку попоїж чого-небудь, – сказав Фредді. – У нас у готелі знаменитий шеф-кухар, тобі подадуть таку смакоту, якої ти зроду не їв. Прийми душ, перевдягнися з дороги, а я подбаю, щоб все подали прямо сюди. Я вже викликав усіх, з ким ти хотів зустрітися, вони чекають, і, коли ти будеш готовий, я їх гукну.

– Прибережи Моу Гріна на кінець, добре? – задоволено відказав Майкл. – Запроси Джоні Фонтане і Ніно сюди поїсти з нами. І Люсі та її друга лікаря. Хто буде говорити, коли ми будемо їсти? – Він обернувся до Хейгена. – Може, ти б хотів ще кого запросити, Томе?

Хейген заперечливо хитнув головою. Фредді привітав його куди холодніше, ніж Майкла. Хейген розумів, чому: Фредді був у батька в неласці і, звісно, винуватив консільйорі за те, що той не поміг йому. Хейген радо зробив би все для Фредді, але й сам не знав, чому той втрапив у неласку. Батько ні в чому конкретно не дорікав синові. Він просто давав відчути своє незадоволення.

Було вже за північ, коли сіли за спеціальний обідній стіл, накритий у Майкловому люксі. Люсі поцілувала Майкла й не стала розходитися про те, що його обличчя після операції набуло значно привабливішого вигляду. Джуліс Сігал діловито оглянув оперовану вилицю й сказав Майклу:

– Добра робота. Зашито на совість. Як тепер ніс, у порядку?

– Цілком і повністю. Дякую за допомогу, – відповів Майкл. Під час вечері загальна увага була зосереджена на Майклові. Усі помітили, що своєю поведінкою, навіть манерою говорити він нагадував дона. Якимось чином викликав таку саму повагу, такий самий шанобливий острах, хоча поводився цілком природно й намагався, щоб кожний почувався невимушено. Хейген, як завжди, залишався в тіні.

Новий чоловік, якого присутні не знали – Альберт Нері, – теж тримався дуже спокійно й скромно. Він заявив, що не хоче їсти, і сидів у кріслі біля дверей, переглядаючи місцеву газету.

Коли всі трохи випили й під’їли, офіціантів відпустили.

Майкл говорив із Джоні Фонтане:

– Кажуть, що до тебе повернувся голос, а заразом і всі твої шанувальники й шанувальниці. Вітаю.

– Дякую, – відповів Джоні. Його цікавило, чому саме Майкл хотів із ним зустрітися. Чого він зажадає? Якої послуги?

Тепер Майкл говорив до всіх одразу:

– «Родина» Корлеоне думає перебратися сюди, у Вегас. Продамо всі наші акції у фірмі маслинової олії й переїдемо сюди. Дон, Хейген і я вже все обговорили й вважаємо, що саме тут у «родини» велике майбутнє. Це не означає, що ми переїдемо прямо сьогодні чи наступного року. Щоби все влаштувати, потрібно буде два, три, а то й чотири роки. Але такий наш генеральний план. Дехто з наших друзів уже має чималу частку акцій у цьому готелі та в казино, отже, з цього й почнемо. Моу Грін продасть нам свої акції, отже, друзі «родини» повністю володітимуть готелем і казино.

– Майку, а ти певен, що Грін продасть? Він ніколи не говорив мені про це, і він любить цей бізнес. Я не думаю, що він захоче продати акції. – Кругле, як місяць, обличчя Фредді набуло стурбованого виразу.

Майкл спокійно сказав:

– Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитись.

Ці слова він промовив звичайним тоном, проте вони прозвучали приголомшливо – можливо, тому, що це була улюблена фраза дона. Майкл знову звернувся до Джоні Фонтане:

– Дон розраховує, що ти допоможеш нам добре стартувати на новому місці. Кажуть: розваги мають великий ефект у заманюванні гравців. Ми сподіваємося, що ти підпишеш контракт і п’ять разів щороку приїздитимеш на якийсь тиждень із концертом. Сподіваємося, що твої друзі-кіноактори наслідуватимуть твій приклад. Ти зробив їм чимало послуг, отже, тепер можеш нагадати, що час відплачувати.

– Авжеж. Я зроблю для Хрещеного все, що можу, ти ж знаєш, Майку. – Проте в його голосі відчувалося ледь чутне вагання. Майкл посміхнувся й запевнив:

– Ти з твоїми друзями нічого не втратиш у цій справі. Ти матимеш посаду і частку прибутків готелю. Якщо вважаєш, що треба дати ще комусь, то і йому дамо. Може, ти не віриш мені, але я передаю слова дона.

Джоні поспішив запевнити:

– Я вірю тобі, Майку. Але на Косі будується ще десяток готелів із казино. Коли ти тут об’явишся, ринок перенасититься й тобі буде пізно встрявати в наявну тут конкуренцію.

Озвався Том Хейген:

– У «родини» Корлеоне є друзі, що фінансують будівництво трьох готелів.

Джоні відразу зрозумів, що «родина» Корлеоне володіє ще трьома з цих готелів разом із їхніми казино. Отже, буде з чого знімати проценти.

– Я візьмуся за цю справу, – запевнив він.

Майкл повернувся до Люсі й Джуліса Сігала.

– Я зобов’язаний тобі, – сказав він Джулісу. – Кажуть, що ти знову хотів би різати людей, але лікарні не дозволяють користуватися їхнім устаткуванням через стару справу з абортами. Я б хотів почути від тебе, чи це саме те, чого ти хочеш?

Джуліс усміхнувся.

– Здається, що так. Але ти не знаєш медичного світу. Для них ніяка твоя сила не має значення. Боюся, що ти мені не допоможеш.

Майкл із відсутнім виглядом кивнув головою.

– Звичайно, твоя правда. Але мої друзі, дуже відомі люди, збираються побудувати велику лікарню в Лас-Вегасі. Судячи з того, як розростається це місто і з планів його розбудови, ця лікарня знадобиться найближчим часом. Якщо все правильно подати, вони могли б взяти тебе в хірургічний кабінет. Де, у біса, вони знайдуть таких талановитих хірургів, як ти, котрі захотіли б лізти в цю пустелю? Хоча б наполовину таких талановитих? Ми навіть зробимо лікарні велику послугу. Отож не зникай з поля зору. Я чув, що ви з Люсі збираєтеся одружитися?

Джуліс стенув плечима.

– Коли буде видно, що можу забезпечити сім’ю, – відповів він.

– Якщо ти, Майку, не побудуєш лікарню, вікувати мені старою дівою, – невесело підсумувала Люсі. Усі засміялися. Усі, за винятком Джуліса. Він заявив Майклу:

– Якщо я отримаю таку роботу, я не хотів би, щоб мене чіпляли на неї, як на гачок.

– Ніяких гачків, – холодно відповів Майкл. – Просто я в боргу перед тобою й хочу віддячити.

Люсі лагідно попросила:

– Майку, не бери до серця.

– А я й не беру. – Майкл посміхнувся Люсі й знову звернувся до Джуліса. – Ти бовкнув дурницю. «Родина» Корлеоне використала свій вплив, щоб допомогти тобі. Невже ти маєш мене за такого недоумка, який зажадав би від тебе чогось для тебе огидного? А якщо б і зажадав, то й що? Чи поворухнув ще хтось бодай пальцем, аби допомогти тобі, коли ти втрапив у халепу? Коли я почув, що ти хочеш знову працювати за фахом, мені довелося чимало поморочитися, аби тобі допомогти. Я можу. Я ні про що тебе не прошу. Але ти принаймні можеш вважати наші стосунки дружніми, і я сподіваюся, що ти зробиш для мене те саме, що ти зробив би для кожного твого доброго товариша. Оце і є мій гачок. Але ти можеш відмовитися.

Том Хейген низько схилив голову й посміхнувся. Навіть дон не міг викласти краще.

Джуліс зашарівся.

– Майк, я хотів сказати зовсім інше. Повір, я вельми вдячний і тобі, і твоєму батькові. Забудь про сказане.

Майкл кивнув головою і сказав:

– Ну й чудово. А поки побудують і відкриють лікарню, ти відповідатимеш за медичну службу в усіх чотирьох готелях. Підбери собі штат. Встановимо тобі підвищену платню, але про це ти домовишся пізніше з Томом. Люсі, я хочу, щоб ти взялася за щось важливіше. Можливо, координуватимеш роботу крамниць, що відкриватимуться в пасажах готелів, вестимеш їхнє фінансування. Або опікуватимешся наймом дівчаток для казино, що-небудь у цьому дусі. Отже, якщо Джуліс не одружиться на тобі, будеш принаймні багатою старою дівою.

Фредді сидів і похмуро пихкав сигарою. Майкл обернувся до нього й лагідно сказав:

– Фредді, я в батька лише на побігеньках. Чого він хоче для тебе, він тобі скаже, звісно, сам. Але я певен, що тебе воно зробить щасливим. Нам не нахваляться твоєю вправністю на цьому місці.

– Тоді чому він сердитий на мене? – жалісним голосом запитав Фредді. – Тільки тому, що казино втрачає гроші? Так ним заправляє Грін, а не я. Тоді якого ж біса старому від мене треба?

– Не переймайся цим, – сказав Майкл.

Він повернувся до Джоні Фонтане.

– А де ж Ніно? Я хотів би знову побачитися з ним.

Джоні стенув плечима.

– Ніно дуже хворий. Коло нього постійно сидить медсестра. Але ось цей лікар каже, що його слід помістити в божевільню, Ніно намагається себе доконати. Отаке з Ніно!

Майкл замислився і, дивуючись, прокоментував:

– Ніно завжди був гарний хлопець. Я не пригадую, щоб він вчинив якесь паскудство чи бодай словом когось принизив. Його ніколи ніщо не обходило. Крім спиртного.

– Так, – погодився Джоні. – Гроші самі пливуть йому до кишені, він ніколи б не залишився без діла, міг би й співати й зніматися в кіно. Йому тепер платять по п’ятдесят тисяч за фільм, а він чхати хотів на все. Його аніскільки не цікавить слава. Ми з ним завжди були нерозлийвода, і я не пригадую, щоб він зробив якусь капость. Але ж, сучий син, зводить себе пиятикою на той світ.

Джуліс хотів щось сказати, як раптом постукали в двері. Його здивувало, що чолов’яга, який сидів у кріслі біля дверей, не зрушив із місця, а спокійнісінько читав собі й далі газету. Двері відчинив Хейген. Його мало не збив із ніг Моу Грін, що широкими кроками зайшов до кімнати у супроводі двох охоронців.

Моу Грін був вродливий хлопчина, що зробив собі репутацію, працюючи в Брукліні виконавцем вироків від банди найманих убивць. Потім перекинувся на гральні заклади й переїхав на Захід, щоб тут збити собі капітал. Він раніш за всіх збагнув можливості Лас-Вегаса й побудував один із перших готелів з казино на Смузі. У нього й досі часто бували спалахи скаженої люті, і в готелі його боялися геть усі, не виключаючи Фредді, Люсі й Джуліса Сігала. По можливості вони намагалися не потрапляти йому під гарячу руку. І тепер його вродливе обличчя було спотворено люттю. Він сказав Майклові Корлеоне:

– Майку, я чекав на тебе, щоб переговорити. У мене завтра багато роботи, отож я вирішив спіймати тебе сьогодні. Що ти мені на це скажеш?

Майкл Корлеоне подивився на нього, як здавалося, з приязним здивуванням.

– Чом би ні? – Він зробив Хейгенові знак рукою. – Томе, налий випити панові Гріну.

Джуліс відзначив собі, що той, кого звали Альберт Нері, уважно вивчав Моу Гріна, не звертаючи жодної уваги на двох охоронців, які стояли, спершись на двері. Він знав, що кровопролиття тут, у Лас-Вегасі, виключене. Таке суворо заборонялося, бо воно мало б фатальні наслідки для наміру перетворити Вегас у законний притулок для азартних гравців Америки.

Моу Грін сказав своїм охоронцям:

– Візьміть кілька жетонів для цих людей, щоб вони могли трохи пограти в казино. – Він явно мав на увазі Джуліса, Люсі, Джоні Фонтане й Майклового охоронця Альберта Нері. Майкл Корлеоне кивнув головою на знак згоди.

– Це гарна думка.

Лише тепер Нері підвівся з крісла й приготувався разом із іншими вийти з кімнати.

Після того як попрощалися, в кімнаті залишилися Фредді, Том Хейген, Моу Грін та Майкл Корлеоне.

Грін поставив свій напій на стіл і сказав, ледь стримуючи обурення:

– Що я чую? «Родина» Корлеоне збирається викупити у мене готель? Ні, це я у вас викуплю, а не ви у мене.

Майкл розважливо відказав:

– На подив усім, твоє казино зазнає збитків. Якось неправильно ти ним порядкуєш. Може, у нас справи підуть краще.

Грін хрипко засміявся.

– Ах ви ж чортові макаронники. Я зробив вам послугу, взяв Фредді, коли вам було непереливки, а тепер, бачте, вам закортіло витурити мене з бізнесу. Даремно багатієте цією думкою. Мене ніхто не витурить звідси. І у мене є друзі, що стануть за мене.

Майкл сказав так само спокійно й розважливо:

– Ти взяв Фредді, бо «родина» Корлеоне дала тобі добрий шмат грошей, щоб ти дообладнав свій готель. І відкрив своє казино. І ще тому, що «родина» Молінарі гарантувала його безпеку й зробила тобі певні послуги за те, що ти взяв його. «Родина» Корлеоне розрахувалася з тобою повністю. Я не знаю, чого ти нервуєшся. Ми купимо твою пайку за будь-яку розумну ціну, котру ти встановиш, що ж тут нечесного? Оскільки твоє казино втрачає гроші, то купівлею ми ще й тобі робимо послугу.

Грін похитав головою.

– «Родина» Корлеоне вже не має тої сили, що колись. Хрещений хворий. Вас виживають із Нью-Йорка інші «родини», і ви гадаєте, що тут рибка клюватиме краще. Я порадив би тобі, Майку, по-хорошому – не витрачай сили.

Майкл стиха запитав:

– Оце тому ти й вирішив, що можеш прилюдно заїхати Фредді по пиці?

Том Хейген уражено обернувся до Фредді. Фредді Корлеоне почервонів як буряк.

– Ет, Майку, це пусте. Моу не мав нічого на увазі. Він, буває, зривається, але ми з ним добрі друзі. Правда, Моу?

Грін нашорошився.

– Ну, заїхав – то й що? Інколи мені доводиться роздавати підср…, щоб тут був лад. А Фредді допік мені, бо крутив із усіма офіціанточками, навіть коли вони потрібні на роботі. Ми з ним гостро поговорили, ну, я його й поставив на місце.

Майкл із незворушним виглядом запитав брата:

– Ну то як, Фредді, тепер ти вже знаєш своє місце?

Фредді похмуро дивився на меншого брата й мовчав. Грін засміявся й повідомив:

– Сучий син, він тягав їх у ліжко по дві одразу. Мушу визнати, Фредді, що після цього сандвіча з тобою уже ніхто не може ощасливити цих дівчисьок. Не знаю, чим ти їх причаровуєш.

Хейген бачив, що почуте здивувало Майкла. Вони перезирнулися. Можливо, саме через це дон і не злюбив Фредді. У справах сексу дон дотримувався суворих правил. Він міг розцінити таку вольність з боку свого сина Фредді, як дві дівчини в ліжку водночас, за ознаку занепаду. А те, що Фредді дозволив фізичне приниження від Моу Гріна, могло підірвати повагу до «родини» Корлеоне. І такий факт також міг бути причиною того, що Фредді потрапив у батька в чорний список.

Майкл, підводячись із крісла, сказав тоном, який, вочевидь, означав, що розмову закінчено:

– Завтра я мушу повертатися до Нью-Йорка, отже, подумай про свою ціну.

Грін аж закипів від люті.

– Ах ти ж сучий сину! Ти думаєш, що так легко можеш відтерти мене? Та я, поки вибився в люди, вколошкав більше людей, ніж ти! Завтра я полечу в Нью-Йорк до самого дона і зроблю йому свою пропозицію.

Фредді нервово звернувся до Тома Хейгена:

– Томе, ти ж консільйорі, може, поговориш із доном і порадиш йому?

І тоді Майкл заговорив до обох лас-вегасців – до Фредді й до Гріна одразу, і від його голосу повіяло крижаним холодом.

– Дон наполовину відійшов від справ. Тепер я веду родинне діло. І я усунув Тома з посади консільйорі. Він буде тільки моїм адвокатом у Лас-Вегасі. Через пару місяців Том перебирається із сім’єю сюди, аби розпочати всю необхідну юридичну роботу. Отже, якщо у вас є щось заявити, говоріть мені.

Усі мовчали. Майкл сказав сухо:

– Фредді, ти мій старший брат, і я поважаю тебе. Але не здумай ще колись виступити бодай з кимсь проти «родини». Я навіть не стану доповідати донові про це. – Він повернувся до Моу Гріна. – А ти не ображай людей, що прагнуть допомогти тобі. Краще б не лютував, а шукав причини, чому казино втрачає гроші. «Родина» Корлеоне вклала сюди чималі кошти, і ми не отримуємо того, що вони мусили б давати, але ж я приїхав не для того, щоб звинувачувати тебе. Я хочу допомогти й простягаю дружню руку. Ну, а якщо ти хочеш плюнути в цю руку – справа твоя. Мені більше нічого сказати.

Він жодного разу не підвищив голосу, але його слова протверезили і Гріна, і Фредді. Відходячи від столу, Майкл дивився на обох, даючи на здогад, що він хоче, аби вони пішли з номера. Хейген підійшов до дверей і розчинив їх. Обидва вийшли, не сказавши добраніч.

Другого ж дня Майкл Корлеоне отримав від Моу Гріна записку – той не погоджувався продати свою частку готелю за жодну ціну. Записку приніс Фредді. Майкл знизав плечима й сказав братові:

– До від’їзду в Нью-Йорк хочу ще відвідати Ніно.

У люксі Ніно вони побачили Джоні Фонтане, який снідав, сидячи на канапі. Джуліс оглядав Ніно за запнутою завісою в спальні. Нарешті завісу відслонили.

Вигляд Ніно вразив Майкла. Він танув на очах. Погляд його горів, рот не затулявся, м’язи на лиці обм’якли. Майкл присів біля нього на ліжко й промовив:

– Ніно, це добре, що я побачився з тобою. Дон завжди розпитує про тебе.

Ніно ошкірився, як завжди.

– Передай йому, що я вмираю. Передай йому, що шоу-бізнес ще небезпечніший, ніж бізнес маслинової олії.

– У тебе все буде гаразд, – відповів Майкл. – Якщо тобі треба якоїсь допомоги від «родини», лише скажи мені.

Ніно заперечно похитав головою:

– Вже нічого не треба. Нічого.

Майкл поговорив ще трохи й пішов.

Фредді провів брата і супровідників в аеропорт, однак, на Майклове прохання, не став чекати до відльоту.

Коли Майкл разом із Томом Хейгеном і Нері піднімалися на літак, Майкл обернувся й запитав Нері:

– Ну як, ти добре його запам’ятав?

Нері постукав себе по лобі:

– Отут у мене той Моу Грін з усіма тельбухами.


Розділ XXVI | Хрещений батько | Розділ XXVIII