home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ XXIX

Майкл Корлеоне вжив усіх застережливих заходів на випадок будь-якого розвитку подій. Мав непохибні розрахунки і бездоганні заходи безпеки. Він був терплячий, гадаючи використати рік на готування. Але скористатися цим часом повністю йому не пощастило. Бо сама доля виступила проти нього, і то найнесподіванішим чином. Не хто інший, як сам Хрещений Батько, сам великий Дон підвів Майкла Корлеоне.

Одного сонячного недільного ранку, коли жінки були ще в церкві, дон Віто Корлеоне убрався у свій садівницький одяг: мішкуваті сірі штани, вилинялу синю сорочку, пом’ятий рудий капелюх, прикрашений пропотілою сірою шовковою стрічкою. За останні роки дон нівроку погладшав і заявляв, що порається коло своїх грядок із помідорами, щоб підтримувати здоров’я. Хоча нікого не міг ввести в оману.

Правда була в тому, що він справді любив порпатися у садку; йому подобалося спостерігати ранкове пробудження природи, воно нагадувало про дитинство на Сицилії, якихось шістдесят років тому, ще в ті часи, коли він не знав жаху і смутку, які відчув, утративши батька. Тепер на грядках бобів зацвіли білі квітки; висока цибуля-шалот оточувала все зеленим живоплотом. У кінці саду стояла, мов на варті, діжка з розведеним коров’ячим гноєм – найкращим городнім добривом. У цій нижній частині стояли й дерев’яні підпори, які дон зробив власноручно, перев’язавши стовпи товстою білою проволокою. Над ними витикалися пагони помідорів.

Дон поспішав полити свій сад. Треба встигнути, поки не припекло сонце й не перетворило краплі води на лінзи, що збирають сонячні промені й пропалюють листя салату, немов папір. Сонце потрібніше від води, хоча вода теж необхідна, але нерозумне дозування того й другого може наробити чимало лиха.

Дон обходив город, вишукуючи мурашок. Якби побачив мурашок, значить, на його городині завелася попелиця і треба збризкати.

Закінчив поливати саме вчасно. Сонце вже починало припікати, і дон подумав: «Досить». Але треба ще було підперти кілочками кілька рослин, і він знову нахилився. Як тільки закінчить оцей останній рядок, одразу ж піде у дім.

Зовсім несподівано він відчув, наче сонце спустилося з неба й пече його в саму маківку. У повітрі затанцювало безліч золотистих мушок. Старший Майклів син біг до діда, що стояв навколішках. Хлопчика огортала запона жовтого сліпучого світла. Але дона не обдуриш, надто він був досвідчений для цього. За вогненною жовтою запоною зачаїлася смерть, що наготувалася завдати йому удару, і дон помахом руки попередив хлопця, щоб той тікав геть звідси. І вчасно, бо вдарило як молотом у груди; дон жадібно розкрив рота, щоб ухопити повітря, і повалився на землю.

Хлопчик помчав кликати батька. Коли Майкл Корлеоне й люди, що вартували при воротах, прибігли у садок, вони побачили, що дон лежить розпростертий долі, стискаючи в жменях землю. Підняли його і перенесли у затінок до вимощеного кам’яними плитами подвір’я за домом. Майкл нахилився над батьком, тримаючи його за руку, а інші вже дзвонили до лікаря й викликали «швидку допомогу».

Величезним зусиллям дон розплющив очі, щоб востаннє подивитися на сина. Від гострого серцевого нападу його рожеве обличчя стало майже синім. Він помирав. Він відчув запах саду, жовта запона світла засліпила йому очі, і він прошепотів:

– Життя таке прекрасне.

Він не бачив жіночих сліз, він помер до того, як жінки повернулися з церкви, до того, як приїхали «швидка допомога» й лікар. Помер, оточений чоловіками, помер, тримаючи за руку найулюбленішого сина.

Похорон був царський. П’ять «родин» надіслали своїх донів і всіх капореджіме, прийшли й родини Тессіо та Клеменци. Джоні Фонтане потрапив у жирні заголовки в бульварних газетах, бо прибув на похорон, не послухавшись Майклової поради не з’являтися. Фонтане заявив кореспондентам, що Віто Корлеоне був його хрещеним батьком і найкращою людиною з усіх, кого він будь-коли знав, і що він вважає за честь для себе віддати останню шану цій людині; його не обходить, що подумають інші.

З тілом прощалися за старим звичаєм у поселенні. Амеріго Бонасера перевершив самого себе, готуючи до похорону давнього друга – Хрещеного Батька – так, як мати готує молоду до весілля. Він повністю розплачувався за свій борг донові. Усі лише й говорили про те, що навіть смерть не змогла стерти величі й благородства з обличчя великого Дона – такі слова сповнювали Амеріго Бонасера гордістю й дивним відчуттям сили. Лише йому одному було відомо, як жахливо спотворила смерть донову зовнішність.

Прийшли всі давні друзі й сподвижники. Назоріне, його дружина, донька, її чоловік та їхні діти; з Лас-Вегаса прибув Фредді. Том Хейген із дружиною та їхні діти, дони із Сан-Франциско й Лос-Анджелеса, Бостона й Клівленда. Коло труни стояли Рокко Лампоне, Альберт Нері, Клеменца і Тессіо і, звичайно ж, донові сини. Весь маєток, усі будинки були заповнені вінками з живих квітів.

За брамою маєтку стояли кореспонденти газет і фотографи, а на невеличкій вантажній машині приїхали, як стало відомо, агенти ФБР, що увічнювали на кіноплівку це епохальне видовище. Дехто з кореспондентів намагався проникнути всередину, але коло брами і понад огорожею було розставлено варту, яка вимагала показати посвідчення й запрошення. І хоча з газетярами обійшлися дуже ввічливо, передали їм із дому напої й перекуску, всередину їх не пропустили. Вони намагалися говорити з тими, хто виходив з подвір’я, але їм відповідали кам’яними поглядами й цілковитою мовчанкою.

Майкл Корлеоне пробув цілий день із Кей, Томом і Фредді в наріжній кімнаті-бібліотеці. До нього проводили людей, які хотіли побачити його, щоб висловити своє співчуття. Майкл приймав їх вельми ввічливо, навіть якщо дехто, звертаючись, називав його Хрещеним або доном Майклом; лише Кей помітила, що він тоді невдоволено стискав губи.

Клеменца й Тессіо зайшли, щоб приєднатися до родини небіжчика, і Майкл сам налив і підніс їм випити. Трохи переговорили про справи. Майкл повідомив їх, що маєток із усіма будинками продається одній будівельній компанії за неймовірно вигідну ціну. І це було ще одне свідчення геніальності великого Дона.

Усі розуміли, що тепер імперія повністю переходить на Захід. Що «родина» Корлеоне зліквідує всі свої справи в Нью-Йорку. Для цього треба було лише дочекатися відставки чи смерті дона.

Хтось нагадав, що майже десять років, від самого весілля Конні Корлеоне з Карло Ріцці, у цьому будинку не збиралося стільки люду. Майкл підійшов до вікна, що виходило у садок. Колись давно вони з Кей сиділи в цьому садку й гадки не мали, що на Майкла чекає така дивна доля. Його батько, вмираючи, сказав: «Життя таке прекрасне». Майкл не пригадував, щоб його батько коли-небудь філософував про смерть, ніби дон надто поважав смерть, аби говорити про неї.

Час було їхати на кладовище. Час ховати великого Дона. Майкл узяв за руку Кей і вийшов у садок, щоб приєднатися до похоронної процесії. За ним ішли капореджіме з їхніми солдатами, а потім усі ті скромні люди, що їх благословив Хрещений за своє життя. Пекар Назоріне, вдова Коломбо із синами й незліченні ряди інших із світу, яким він правив так твердо і справедливо. Були навіть вороги, що прийшли віддати йому шану.

Майкл дивився на процесію з ледь помітною ввічливою посмішкою. Його ніщо не дивувало. «Так, – думав він, – якщо я, вмираючи, зможу сказати, що життя прекрасне, якщо зможу так само вірити в себе, тоді ніщо не матиме значення». Він наслідуватиме свого батька. Опікуватиметься дітьми, сім’єю, своїм світом. Але його діти ростимуть в іншому світі. Вони стануть лікарями, артистами, науковцями, губернаторами, президентами. Ким завгодно. Він подбає, щоб вони приєдналися до вселюдської родини, проте, як могутній і обережний батько, він, безперечно, не спускатиме ока з цієї вселюдської родини.

Вранці наступного дня всі найважливіші особи «родини» Корлеоне зібралися в маєтку. Перед полуднем їх впустили у порожній будинок дона. Приймав їх Майкл Корлеоне.

Вони майже заповнили наріжну кімнату-бібліотеку. Тут були обидва капореджіме – Клеменца й Тессіо; Рокко Лампоне з розсудливим, тямущим виразом на обличчі; дуже тихий Карло Ріцці – людина, що знає своє місце; Том Хейген, що залишив свої суто юридичні обов’язки, щоб допомогти в цю нелегку годину; Альберт Нері, який намагався стояти ближче до Майкла і, підносячи запальничку до сигарети нового дона, змішуючи йому в склянці напій, всіляко демонстрував беззастережну вірність, незважаючи на недавнє лихо в «родині» Корлеоне.

Смерть дона була великим нещастям для «родини». Вона, здавалося, втратила половину своєї сили й майже всі шанси в переговорах зі спілкою Барціні–Татталья. Це знав кожен із присутніх у кімнаті, усі чекали, що скаже Майкл, бо в їхніх очах він ще не був новим доном, він не заслужив ні цього становища, ні цього титулу.

Якби Хрещений жив, він би забезпечив для сина становище ватажка, а так усе ще вилами по воді писане.

Майкл зачекав, поки Нері підніс напої. А потім тихо проказав:

– Я розумію ваші почуття. Я знаю, як усі ви поважали мого батька, а тепер вам доводиться непокоїтися за себе й за свої родини. Дехто гадає, як усе це вплине на наші попередні наміри та мої обіцянки. Що ж, відповідь буде така: ніяк. Усе йтиме своїм звичаєм, як досі.

Клеменца схитнув здоровенною буйволячою головою. Його волосся повністю посивіло, а риси обличчя ще більше розпливлися від жиру і виглядали огидно.

– Барціні й Татталья тепер напруть на нас із усією силою, яка в них є, Майку. Тоді доведеться або ж битися з ними, або підготуватися до виснажливої конкуренції.

Кожен відзначив: Клеменца не назвав Майкла повним ім’ям, не кажучи вже про те, що не величав його доном.

– Почекаймо і тоді побачимо, що буде, – відповів Майкл. – Хай вони перші порушать мир.

Тессіо заговорив, як завжди, тихо:

– А вони вже порушили, Майку. Сьогодні вранці відкрили два нових тоталізатори у Брукліні. Мені це переказав капітан поліції, що складає список закладів під протекцією в його дільниці. А через місяць у мене в Брукліні уже не буде місця, щоб повісити свій капелюх.

Майкл замислено подивився на Тессіо.

– І ти щось робив проти цього?

Тессіо заперечливо хитнув маленькою, як у тхора, головою і сказав:

– Ні, я не хотів створювати для тебе ніяких проблем.

– Добре, – схвалив Майкл. – Тримайся впевнено свого, і квит. Я це хочу всім вам сказати. Тримайтеся міцно, і квит. Не піддавайтеся на жодні провокації. Дайте мені кілька тижнів, щоб усе владнати, щоб визначити, у якому напрямку віє вітер. А потім я зроблю все найкраще, що зможу, для кожного присутнього в цій кімнаті. Тоді ми зберемося на останню нараду й винесемо остаточні ухвали.

Він не звернув уваги на їхнє здивування. Альберт Нері почав їх випроводжати. Майкл різко сказав:

– Томе, зажди хвилинку.

Хейген підійшов до вікна, що виходило на подвір’я. Він чекав, поки не побачив, як обидва капореджіме разом із Карло Ріцці та Рокко Лампоне пройшли у супроводі Нері через ворота. А потім повернувся до Майкла й запитав:

– Чи вдалося тобі перебрати на себе всі політичні зв’язки?

Майкл відказав, не приховуючи жалю:

– Не всі. Мені треба було ще місяців із чотири. Ми з доном якраз працювали над цим. Але я маю всіх суддів, ми з них почали, і найважливіших людей у конгресі. Ну і великі партійні хлопці тут, у Нью-Йорку, безперечно, не створювали ніяких проблем. «Родина» Корлеоне сильніша, ніж будь-хто може собі уявити, але я маю застрахуватися від будь-якої несподіванки. – Він посміхнувся Хейгенові. – Гадаю, що ти вже й сам усе збагнув.

– Так, мені неважко було здогадатися, – підтвердив Хейген. – За винятком того, чому ти захотів відсторонити мене від справ. Але я надів сицилійський капелюх і, зрештою, зрозумів і цей хід.

Майкл засміявся.

– Старий казав, що ти здогадаєшся. Але тепер такої розкоші я собі вже дозволити не можу. Ти потрібен мені тут. Принаймні на кілька наступних тижнів. Краще подзвони у Вегас і скажи своїй дружині, що залишишся на кілька тижнів.

Хейген спитав замислено:

– А як, по-твоєму, вони підступляться до тебе?

– Дон мені розказав, – зітхнув Майкл. – Через кого-небудь із наближених. Барціні надішле мені свої умови через когось настільки близького, що в мене не повинно виникнути ніякої підозри.

– Когось на зразок мене, – посміхнувся Хейген.

– Ти ірландець, – відповів йому Майкл із усмішкою. – І тобі вони не довіряться.

– Я – американець німецького походження, – уточнив Хейген.

– Для них це все одно, що ірландець, – сказав Майкл. – Вони не підійдуть до тебе й не підійдуть до Нері, бо Нері – колишній полісмен. А до того ж, ви обидва занадто близькі до мене. Ні, вони не стануть ризикувати. Рокко Лампоне – не досить близький. Отже, це буде Клеменца, Тессіо або Карло Ріцці.

Хейген тихо подумав уголос:

– Можу битися об заклад, що це Карло.

– Побачимо, – відповів Майкл. – Чекати залишилося недовго.

Це сталося наступного ранку, коли Майкл і Хейген разом снідали. У бібліотеці задзвонив телефон. Майкл підвівся, щоб відповісти, і коли повернувся з бібліотеки в кухню, то повідомив Хейгена:

– Усе вже запущено. Я зустрічаюся з Барціні через тиждень. Щоб тепер, після смерті дона, укласти новий мир. – Майкл засміявся.

– Хто тобі дзвонив? – поцікавився Хейген. – Хто зв’язався?

Обом було відомо, що той, хто в «родині» Корлеоне пішов на контакт, виявився зрадником. Майкл сумно посміхнувся і сказав:

– Тессіо.

Доїли сніданок мовчки. Як уже пили каву, Хейген заговорив:

– Я міг би заприсягнути, що це мав би бути Карло або Клеменца. Я ніколи не міг подумати на Тессіо. Він же серед них найліпший.

– Найрозумніший, – погодився Майкл. – І він зробив на свій розсуд вельми вдало. Він видасть мене Барціні й успадкує «родину» Корлеоне. А як триматиметься мене, то пропаде, – гадає, що я не зумію перемогти.

Хейген довго думав, перш ніж запитав:

– Ну й наскільки слушно він розраховує?

Майкл стенув плечима:

– Зовні все виглядає кепсько. Але батько був єдиною людиною, яка розуміла, що політичні зв’язки й влада варті десяти загонів. Думаю, я вже перебрав більшу частину політичного впливу батька в свої руки, але єдиний знаю про це. – Він посміхнувся до Хейгена підбадьорливо. – Я примушу їх називати мене доном. Хоча мені прикро за Тессіо.

– Ти погодився на зустріч із Барціні? – запитав Хейген.

– Так, за тиждень від сьогодні. У Брукліні, на території Тессіо, де мені ніщо не загрожує. – Він знову засміявся.

– Але й до того – будь обережний, – попередив його Хейген.

– Для таких порад мені консільйорі не потрібен, – вперше відрубав йому холодно Майкл.

За той тиждень, що залишився до переговорів між «родинами» Корлеоне й Барціні, Майкл продемонстрував Хейгенові, наскільки обережним він може бути. Він не потикав носа з маєтку й нікого не приймав без Нері. Сталося лише одне неприємне ускладнення. У католицькій церкві мала відбутися конфірмація старшого сина Конні й Карло. Кей попросила Майкла стати хрещеним батьком. Він відмовився.

– Я нечасто прошу тебе, – благала Кей. – Будь ласка, зроби це заради мене. Конні так хочеться. І Карло теж. Для них це дуже важлива річ. Ну, прошу тебе, Майкле.

Вона змогла збагнути, що розсердила чоловіка своєю настирливістю, і чекала, що той відмовиться. Але, на свій подив, почула від нього:

– Гаразд! Але я не можу залишати оселю. Скажи, хай домовляться зі священиком і відбудуть конфірмацію тут. Усі витрати візьму на себе. А якщо у них виникнуть якісь непорозуміння з церквою, то Хейген усе владнає.

Отож напередодні зустрічі з «родиною» Барціні Майкл Корлеоне став хрещеним батьком сина Карло й Конні Ріцці. Він подарував хлопцеві дуже дорогого годинника із золотим браслетом. У будинку Карло відбулася невелика вечірка, на яку були запрошені обидва капореджіме, Хейген, Лампоне й усі, хто жив у маєтку, – звичайно ж, і донова вдова. Конні не знала, що робити від радості, і весь час цілувала впродовж вечірки то Майкла, то Кей. Карло теж розчулився і за щонайменшої нагоди потискував руку Майклові й називав його по-сільському Хрещеним. Та й сам Майкл, здається, ніколи не був таким люб’язним, таким уважним. Конні шепотіла на вухо Кей:

– Думаю, що тепер Карло й Майк стануть справжніми друзями. Такі події завжди зближують людей.

– Я дуже, дуже рада, – відповіла Кей, тиснучи руку своїй зовиці.


Розділ XXVIII | Хрещений батько | Розділ XXX