home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ XXXII

Кривава перемога «родини» Корлеоне стала цілковитою аж через рік, коли після складних політичних маневрів Майкл Корлеоне утвердив становище ватажка наймогутнішої «родини» у Сполучених Штатах. Протягом дванадцяти місяців Майкл ділив свій час порівну між штаб-квартирою на Лонг-Біч і своїм новим будинком у Лас-Вегасі. Але під кінець року вирішив завершити діяльність у Нью-Йорку і продати будинки й маєток. Саме тому Майкл Корлеоне привіз на Схід усю свою родину. Вони мали пробути тут місяць, згортаючи справи, а Кей сама простежить, як пакують та відсилають домашнє майно. І ще був мільйон різних дрібних справ.

Тепер ніхто більше не міг кинути виклик «родині» Корлеоне, а Клеменца мав уже свою «родину». Рокко Лампоне став капореджіме у Корлеоне. У Неваді Альберт Нері очолив службу безпеки в готелях «родини». Хейген також працював для «родини» на Заході.

Час допоміг загоїти старі рани. Конні Корлеоне помирилася зі своїм братом Майклом. І справді, не минуло й тижня після її жахливих звинувачень, як вона вже прийшла до Майкла вибачатися за все, що намолола, і запевнила Кей, що в її словах не було й крихти правди, що то була істерика щойно овдовілої жінки.

Конні Корлеоне недовго шукала нового чоловіка, вона навіть не дочекалася року після смерті Карло, як у її ліжку вже лежав хлопчина, що найнявся працювати секретарем у «родині» Корлеоне. Він походив із надійної італійської сім’ї, закінчив провідний комерційний коледж в Америці. Звісно, шлюб із сестрою дона забезпечив йому майбутнє.

Кей Адамс-Корлеоне дуже потішила чоловікових родичів, перейшовши в католицтво. Обидва її сини теж, як годиться, були записані до цієї церкви. Майкла таке не вельми тішило. Він би волів, щоб діти були протестантами, це було б більш по-американському.

На власний подив, Кей сподобалося жити в Неваді. Їй подобалися краєвиди, пагорки й каньйони, червоне каміння, гаряча пустеля, несподівано свіжі озера, навіть спека. Обидва її хлопці каталися на своїх поні. У неї тепер були справжні слуги, а не охоронці. Майкл теж жив нормальнішим життям. Йому належали будівельні фірми, він вступив до бізнесменських клубів і до громадських комітетів, виявляв здорову зацікавленість у місцевому політичному житті, хоч і не втручався у нього публічно. Таке життя було добре. Кей раділа, що вони позбудуться маєтку в Нью-Йорку і влаштуються в Лас-Вегасі на постійно. Вона приїздила до Нью-Йорка із відвертим небажанням. Отож і в останній приїзд вона дуже швидко спакувала й відіслала свої речі, і тепер їй нетерпеливилося від’їхати – як ото людям, що пробули чимало часу в лікарні, кортить швидше виписатися.

Цього останнього дня Кей Адамс-Корлеоне прокинулася ще вдосвіта. Знадвору почула гуркіт моторів вантажних машин у маєтку. На цих машинах із будинків вивезуть усі меблі, а після обіду вся родина Корлеоне, з мамою Корлеоне включно, вилетить у Лас-Вегас.

Коли Кей вийшла з ванної, Майкл, зіпершись на подушку, курив сигарету.

– Якого біса тобі кожного дня йти до церкви? – запитав він. – Ну, я б розумів у неділю, але якого біса й у будні дні? Ти така сама, як і моя мати. – Він помацав у темряві й увімкнув лампу на нічному столику. Кей сіла на край ліжка, щоб натягти панчохи.

– Хіба ти не знаєш, що навернені католики ставляться до релігії серйозніше, – відповіла вона. Майкл доторкнувся до шовкової шкіри на її теплому стегні якраз над краєм нейлонової панчохи.

– Не чіпай. У мене сьогодні причастя.

Він не став її затримувати, коли вона звелася з ліжка. Лише зауважив із млявою усмішкою:

– Якщо ти така вже побожна католичка, то чому дозволяєш хлопцям настільки часто ухилятися від церкви?

Кей було неприємно, вона насторожилась, почуваючи, що він уважно вивчає її своїми очима дона, як вона називала його про себе.

– Ще встигнуть, коли повернемося додому, я братиму їх частіше з собою.

Поцілувала його на прощання й вийшла. Надворі вже теплішало. Зі сходу піднімалося червоне літнє сонце. Кей пішла до своєї машини, що стояла неподалік воріт маєтку. У машині вже сиділа, чекаючи на неї, матуся Корлеоне, вдягнена у своє чорне вдовине вбрання. Для них уже стало звичкою їздити на ранкову молитву вдвох.

Кей поцілувала зморшкувату щоку старої й сіла за кермо. Матуся Корлеоне запитала її з підозрою:

– Ти поснідала?

– Ні, – відповіла Кей.

Стара схвально кивнула головою. Кей якось забула, що того дня, коли приймаєш святе причастя, вже після опівночі не можна їсти. Це сталося вже давно, однак матуся Корлеоне після того випадку, не довіряючи, щоразу перепитувала її. Стара жінка спитала:

– А як почуваєшся?

– Добре, – відповіла Кей.

Маленька церква на світанку здавалася у сонячному промінні майже порожньою. Віконця з кольоровими шибками не пропускали сонячного тепла, всередині було прохолодно, якраз приємно для відпочинку. Кей допомогла своїй свекрусі пройти до білих кам’яних східців і пропустила її наперед. Стара полюбляла передню лаву – ближче до вівтаря. Кей постояла хвилину на східцях, ніби побоювалася невідь-чого.

Нарешті зайшла у прохолодний півморок. Умочила пучку у свячену воду й перехрестилася, побіжно торкнувшись мокрими пальцями пересохлих уст. Перед святими і перед розп’яттям Христа червонясто блимали свічки. Кей трохи зам’ялася, перш ніж зайти на своє місце, а потім упала навколішки й стала чекати причастя, низько схиливши голову, ніби в молитві. Але вона ще не була готова молитися.

Лише тут, у сутінках склепистих церков, Кей наважувалася думати про те, друге життя чоловіка. Про жахливу ніч, від якої минув уже рік, ніч, коли він удався до їхньої довіри й любові, щоб змусити її повірити, ніби не він убив чоловіка своєї сестри.

Кей залишила його через брехню, а не через те, що він зробив. Наступного ранку забрала дітей і поїхала до своїх у Нью-Гемпшир, не сказавши нікому жодного слова, сама не знаючи, що, власне, вона збирається цим довести. Майкл миттю зрозумів. Він зателефонував першого дня, а потім дав їй спокій. Лише через тиждень біля її будинку зупинився лімузин із Нью-Йорка, з Томом Хейгеном.

Того дня після обіду вона провела жахливі нескінченні години з Томом. Кей не могла пригадати жахливіших у цілому житті. Вони пішли в лісок, що ріс поблизу її рідного міста. Хейген був безжальний. Кей припустилася помилки, бо стала розмовляти з Хейгеном жорстоко й зухвало, а це не в її натурі.

– Чи не прислав тебе Майкл, щоб погрожувати мені? – запитала вона. – Я сподівалася побачити в машині «хлопців» із автоматами, присланих, щоб повернути мене силоміць.

Вперше, відколи вони знали одне одного, Кей побачила Хейгена сердитим. Він різко відповів:

– Це найбільша дурниця, яку мені будь-коли доводилося чути. Від кого-кого, Кей, а від тебе я не сподівався почути таку нісенітницю. Перестань!

– Гаразд!

Вони йшли зарослою зеленню сільською дорогою. Хейген спокійно запитав:

– Чому ти втекла?

– Тому, що Майкл збрехав мені, – відповіла Кей. – Тому, що він пошив мене в дурні, коли погодився стати хрещеним батьком сина Конні. Він зрадив мене. Я не можу любити такого чоловіка. Не можу з ним жити. Не можу дозволити, щоб він був батьком моїх дітей.

– Не знаю, про що ти говориш, – відмовив Хейген.

Тепер вона накинулася на нього вже з непідробним гнівом:

– А про те, що він убив чоловіка своєї сестри, розумієш ти чи ні? – І після невеликої паузи додала: – І він збрехав мені.

Вони довго йшли мовчки. Нарешті Хейген сказав:

– Ніхто не може знати напевне, так воно чи ні. Але хай буде по-твоєму, припустімо, що все трапилося саме так, як ти кажеш. Затям, я не кажу, що сталося саме так. Але ти не проти, якби я навів тобі деякі виправдання того, що він зробив, чи, краще сказати, можливі виправдання?

Кей презирливо глянула на нього.

– Томе, ти вперше заговорив зі мною як юрист, і скажу, що досі ти мені подобався більше.

Хейген посміхнувся.

– Гаразд, але вислухай мене. А що, коли Карло підставив Сонні, продав його з головою? Що, коли того разу Карло набив Конні умисне, аби виманити Сонні; адже вони знали, що він поїде саме дорогою Джонс-Біч-Козвей? А що, коли Карло заплатили за те, аби вбити Сонні? Що тоді?

Кей не відповідала. Хейген вів далі:

– І навіть дон, цей великий чоловік, не міг зважитися на те, що він мав зробити, – помститися за смерть сина смертю чоловіка дочки. Можливо, це було зрештою над його сили, і він зробив Майкла наступником, знаючи, що Майкл візьме на свої плечі такий нелегкий тягар, візьме на себе гріх.

– Що було, те загуло, – відповіла Кей зі сльозами на очах. – Усі жили щасливо. Чому не можна було вибачити Карло? Чом не жити, як жили, і забути про все?

Вона повела його лугом до річки, затіненої деревами. Хейген сів на траву і зітхнув. Він озирнувся навколо, зітхнув ще раз і відповів:

– У цьому світі можна було б.

– Він не той чоловік, за якого я виходила заміж, – сказала Кей.

Хейген уривчасто засміявся:

– Якби залишився тим, то уже був би на тому світі. А ти була б удовою і не мала б ніяких проблем.

Кей зчудовано втупилась у нього.

– Що все це, в біса, означає? Томе, хоч раз у житті поговори зі мною відверто. Я знаю, що Майкл не спроможний на відвертість, але ж ти не сицилієць і можеш сказати жінці правду, поставитися до неї як до рівної, як до людини.

Знов запала довга тиша. Том хитнув головою:

– Ти не зрозуміла Майкла. Тебе обурило, що він сказав тобі неправду. Що ж, хіба він не попереджав, аби ти ніколи не цікавилася його бізнесом? Тебе обурило, що він став хрещеним батьком сина Карло. Але хіба не ти сама примусила його піти на це? До того ж він і повинен був зробити саме так, якщо хотів потім виступити проти Карло. Класичний тактичний хід, щоб завоювати довіру жертви. – Хейген похмуро осміхнувся. – Чи досить відверто я говорю з тобою?

Кей тільки нахилила голову:

– Я спробую говорити ще відвертіше, – провадив далі Хейген. – Після смерті дона і Майклові загрожувала смерть. Знаєш, хто його продав? Тессіо. Отже, треба було прибрати Тессіо. Прибрати Карло. Тому, що зради не можна прощати. Майкл міг би їх вибачити, але вони самі ніколи б не вибачили собі, отже, завжди були б небезпечні. Майкл справді любив Тессіо. Він любить свою сестру. Але він не виконав би свого обов’язку перед тобою, перед дітьми, перед усією «родиною», переді мною й моєю сім’єю, якби відпустив Карло й Тессіо. Вони б загрожували всім нам, життю кожного з нас.

Кей слухала його, а сльози котилися в неї по щоках.

– Майкл надіслав тебе, щоб ти мені розповів усе це?

Хейген глянув на неї з щирим подивом.

– Ні, він тільки наказав мені передати, що ти матимеш усе, чого захочеш, і можеш робити все, що захочеш, поки будеш дбати про дітей. – Хейген усміхнувся. – Він наказав передати, що ти дон над ним. Але це жарт.

Кей узяла його за руку.

– Він наказував не говорити про все інше?

Хейген завагався, ніби не знаючи, чи відкрити їй остаточну правду.

– Ти й досі не розумієш, – сказав він. – Коли ти розповіси Майклові те, про що дізналася сьогодні від мене, вважай, що я вже мертвий. – Він знову помовчав. – Ти й діти – це єдині люди на світі, яким він ніколи не зробить нічого поганого.

Минуло довгих п’ять хвилин, аж поки Кей підвелася з трави. І вони пішли назад до її дому. Майже біля самого будинку вона сказала Хейгенові:

– Чи не міг би ти після вечері відвезти мене й дітей у Нью-Йорк?

– Задля цього я й приїхав, – відповів Хейген.

Через тиждень після повернення до Нью-Йорка вона пішла до священика, щоб довідатися від нього, як перейти в католицьку віру.

Десь із самої глибини церкви малий дзвін закликав до каяття. Як її навчено, Кей легенько вдарила себе в груди складеними пучками на знак каяття. Знову озвався дзвін, і почулося шурхотіння ніг молільників, що, встаючи зі своїх лав, посунули на причастя до вівтаря. Кей підвелася, щоб приєднатися до них. Вона впала навколішки перед вівтарем, і десь із самої глибини церкви знову озвався дзвін. Вона знову вдарила себе під серце складеними пальцями. Перед нею стояв священик. Вона відкинула назад голову й розтулила уста, щоб прийняти облатку, тоненьку, як папір. Це була найжахливіша мить із усіх. Аж поки облатка не розтала в роті, тоді Кей проковтнула її і вже могла чинити те, заради чого прийшла сюди.

Очищена від гріхів, задоволена прохачка, вона схилила голову й підняла руки над бар’єром коло вівтаря. Трохи змінила позу, щоб не так тиснуло їй у коліна.

Свідомість її звільнилася від усіх думок про себе, про своїх дітей, позбулася будь-якого гніву, бунтарства і сумнівів. І потім із глибоким бажанням вірити і бути почутою, як щодня після смерті Карло Ріцці, вона зашепотіла молитви за спасіння душі Майкла Корлеоне.


Розділ XXXI | Хрещений батько | Примітки