home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ VII

За день до нападу на дона Корлеоне його найсильніший, найвідданіший і найстрашніший васал готувався до зустрічі з ворогом. За вказівкою самого дона, Лука Бразі зав’язав контакти із силами Солоццо ще кілька місяців тому. Лука почав учащати до нічних клубів «родини» Татталья, де зійшовся з однією з їхніх найшикарніших повій. У ліжку скаржився їй, що його затирають у «родині» Корлеоне і не оцінюють належно. Поволочившись тиждень із нею, Лука зустрівся з Бруно Татталья, власником того нічного клубу. Бруно, наймолодший із братів, вочевидь, не був пов’язаний з «родинним ділом» – проституцією, але його відомий нічний клуб цибатих красунь-танцівниць давав добру школу багатьом майбутнім повіям міста.

Уже на першій зустрічі Татталья відверто запропонував Луці працювати в їхній «родині» виконавцем вироків. Загравання тривало майже місяць. Лука обрав собі роль запамороченого коханням до молодої гарненької дівчини, Бруно Татталья – роль бізнесмена, що намагається переманити доброго службовця в конкурентів. Під час однієї з таких зустрічей Лука вдав, що вже вагається, і сказав:

– Тільки зрозумійте одну річ: я ніколи не виступлю проти Хрещеного. Я поважаю дона Корлеоне і розумію, що в «родинному ділі» він мусить давати перевагу своїм синам переді мною.

Бруно Татталья був людиною нового покоління, яке не дуже приховувало свою зневагу до старих «вусатих ведмежатників» на зразок Луки Бразі, дона Корлеоне і навіть власного батька. Проте він поводився перебільшено ввічливо.

– Мій батько не збирається доручати тобі щось проти «родини» Корлеоне, – сказав він. – Навіщо це йому? Тепер усі ладнають між собою, не так, як за давніх часів. Просто, якщо ти шукаєш собі іншу роботу, я можу замовити слівце перед батьком. Такі люди, як ти, завжди необхідні в нашому бізнесі. Це важкий бізнес і потребує міцних людей, щоб забезпечити нормальну роботу. Повідом мені, якщо надумаєш.

– Мені і на старому місці непогано, – відрізав Лука, стенувши плечима, і вони більше не говорили на цю тему.

За задумкою Лука Бразі мав показати Татталья, що йому відомо про прибуткові операції з наркотиками і що він самотужки прагне отримати пай у «ділі». У цей спосіб Лука міг би довідатися про плани Солоццо, якби той збирався виступити проти дона Корлеоне. Почекавши два місяці й нічого не помітивши, Лука повідомив дона, що, очевидно, Солоццо гідно змирився з поразкою. Дон наказав йому зв’язків не поривати, але вести справу між іншим, не наполягаючи.

За день до замаху на дона Корлеоне Лука навідався до нічного клубу. Майже тієї ж миті до його столика підсів Бруно Татталья.

– Один мій приятель хоче переговорити з тобою.

– Приведи його, – відповів Лука. – Я поговорю з будь-яким твоїм приятелем.

– Ні, – заперечив Бруно, – він хоче побачитись наодинці.

– А хто це такий? – запитав Лука.

– Та просто один мій приятель, – відповів Бруно Татталья. – Він хоче зробити тобі пропозицію. Чи не зміг би ти зустрітися з ним сьогодні пізніше?

– Чом ні? Коли і де?

– Клуб закривається о четвертій ранку, – ввічливо відповів Татталья, – чом би вам не зустрітися тут, коли офіціанти прибиратимуть?

«Вони вивчили мої звички, – подумав Лука, – певно, за мною стежать». Він прокидався завжди о третій-четвертій годині дня, снідав, потім насолоджувався грою в азартні ігри з давніми приятелями по «родині» або десь підчіплював дівчину. Інколи йшов у нічне кіно і потім заходив випити в який-небудь із клубів. Ніколи не лягав спати до світанку. Тому пропозиція зустрітися о четвертій ранку не була така дивна, як могло здатися.

– Добре, я повернусь о четвертій. – Він вийшов із клубу, сів на таксі й поїхав у свою мебльовану квартиру на Десятій авеню. Лука винаймав помешкання в однієї італійської сім’ї, що доводилася йому далекою ріднею. Дві його кімнати були відокремлені від решти величезної квартири спеціальними дверима. Отже, утворювалася якась подоба сімейного життя і разом з тим Лука мав запасний вихід на той випадок, коли б йому щось загрожувало.

«Нарешті хитра турецька лисиця збирається показати свій густий хвіст, – подумав Лука. – Якщо справи зайшли так далеко і Солоццо вирішить діяти сьогодні, то всю справу можна буде подати донові як подарунок на Різдво». Вдома Лука витяг з-під ліжка валізу, відімкнув її й дістав панцерний жилет. Він був важкий. Роздягся й надів його на вовняну білизну, а зверху надягнув сорочку і піджак. Якусь мить він роздумував, чи варто йому телефонувати на Лонг-Біч, аби розповісти донові про нові обставини, але згадав, що дон ніколи ні з ким не розмовляє по телефону і що це доручення дано йому потай від усіх. Отже, дон приховував його навіть від Хейгена і свого старшого сина.

Лука завжди носив при собі пістолет. Мав дозвіл на носіння зброї, чи не найдорожчий з усіх, які будь-коли і будь-де видавали. Він обійшовся у десять тисяч доларів, але гарантував від в’язниці у випадку, якби поліція раптово обшукала його. Як один із провідних службовців у «родині» він заслужив на таку гарантію. Проте якщо сьогодні доведеться завершувати справу, він хотів би мати при собі «безпечний» пістолет, який не можна було б пізніше «засікти». Та обдумавши справу ще раз, вирішив, що сьогодні він просто вислухає пропозицію і доповість Хрещеному Батькові – донові Корлеоне.

Він знову подався в клуб, але вже не пив. Натомість зайшов на Сорок восьму вулицю і неквапно повечеряв у своєму улюбленому італійському ресторані «Патсі». Коли наблизився час зустрічі, попрямував у верхню частину міста до клубу. Коли увійшов, швейцара у дверях уже не було. Пішла й дівчина, що подавала капелюхи. Лише Бруно Татталья чекав на нього. Він зустрів Луку Бразі і повів до безлюдного бару на другому кінці кімнати. Вони оминули невеличкі столики, між яких, мов діамант, полискував відполірованим паркетом жовтий поміст для танців. Десь у тіні виднілося порожнє місце для оркестру, з якого виростала металева тичка мікрофона.

Лука сів біля стійки, а Бруно Татталья зайшов за неї. Лука відмовився від запропонованої йому випивки і запалив сигарету. Може, це буде хтось інший, не Турок. Але тут він побачив, що з темного кінця приміщення вийшов Солоццо. Потис йому руку і сів поряд. Татталья поставив склянку перед Турком, той подякував кивком голови.

– Ти знаєш, хто я? – спитав Солоццо. Лука кивнув головою й понуро осміхнувся. Щури повилазили з нір! Це буде чиста насолода – порішити сицилійця-відступника.

– Чи знаєш ти, про що я хочу тебе просити? – спитав Солоццо.

Лука заперечно похитав головою.

– Є справжній бізнес, – сказав Солоццо, – такий, що дасть мільйони всім, хто його очолюватиме. З першої партії я можу тобі гарантувати п’ятдесят тисяч доларів. Йдеться про наркотики. Це перспективна справа.

– А чому ти звертаєшся до мене? Хочеш, щоб я переговорив із доном?

Солоццо скривився.

– Я вже розмовляв із доном. Він не хоче вплутуватися. Ну що ж, обійдуся без нього. Але мені потрібна сильна людина, щоб узялася за фізичне забезпечення операції. Я розумію, що ти не дуже задоволений своєю «родиною» і міг би перейти до мене.

– Якщо пропозиція буде варта того, – кивнув недбало Лука.

Солоццо уважно стежив за ним і, здається, на щось наважився.

– Подумай над моєю пропозицією кілька днів, і тоді ми ще раз поговоримо, – закінчив він і простяг руку, але Лука вдав, що не помітив її, і заходився сунути до рота сигарету. У Бруно Татталья за стійкою бару, як у фокусника, звідкись з’явилася запальничка, він підніс її до сигарети Луки. А потім зробив щось дивне. Випустив запальничку на прилавок і міцно вчепився в праву руку Луки.

Лука зреагував умить, його тіло сковзнуло зі стільця, він шарпнув руку до себе. Але Солоццо вже вчепився в п’ясть другої руки. І все ж таки Лука був сильніший за них обох і звільнився б, але з темряви за ним вийшов ще один чоловік і накинув йому на шию тонкий шовковий шнурок. Зашморг затягся, перепиняючи дихання. Лице Луки побагровіло, руки знесиліли. Татталья разом із Солоццо тепер тримали його не напружуючись, з якоюсь дитячою цікавістю на обличчях, поки чоловік ззаду Луки дужче й дужче стягував зашморг. Раптом підлога під ногами стала мокрою й слизькою. Мозок Луки втратив контроль над м’язами, з його тіла виходили лайно і сеча. Він знесилив, його ноги підігнулися, тіло обвисло. Солоццо і Татталья випустили його руки, і лише незнайомець стояв коло жертви у напівприсяді, щоб не віддалитися від обм’яклого тіла Луки, і затягував зашморг настільки туго, що той аж врізався в м’язи на шиї й незабаром зник. Очі Луки вилазили з лоба, ніби у надмірному здивуванні, і лише ця здивованість здавалася єдиним людським, що залишилося. Він був мертвий.

– Дуже важливо, щоб його не знайшли, особливо зараз, – сказав Солоццо, повернувся на підборах і зник у темряві.


Розділ VI | Хрещений батько | Розділ VIII