home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



XVI

ПРОГУЛЯНКА ПО МОРСЬКОМУ ДНУ


Власне кажучи, камера правила за арсенал і за гардеробну «Наутілуса». На стінах висіло дванадцять скафандрів.

Нед Ленд глянув на це спорядження з неприхованою огидою і не схотів його надягати.

— Але ж, мій любий Неде, — сказав я, — ліси острова Креспо — підводні ліси.

— Оце так! — розчаровано вигукнув гарпунер — його мрії про свіже м'ясо розбивались-бо вщент. — А ви, пане Аронаксе, невже ви натягнете на себе оту потворну збрую?

— Доведеться, Неде; нічого не вдієш.

— Ваша воля! — відповів гарпунер, знизавши плечима. — Що ж до мене, то я доброхіть у неї не полізу, хіба що силою напнуть.

— Вас ніхто не змушує, містере Ленде, — сказав капітан Немо.

— А Консель зважиться? — запитався Нед.

— Я за паном професором всюди, — куди вони, туди і я, — відповів Консель.

На капітанів поклик з'явилися два матроси і помогли нам одягти важкі, склеєні з гуми, водонепроникні скафандри, схожі на рицарський обладунок. Холоші штанів кінчалися чобітьми на важких свинцевих підошвах. Підбивка куртки трималася на мідяних платівках, котрі захищали груди од тиску води і полегшували дихання; до рукавів попришивано м'які рукавички, які не сковували руху пальців.

Водолазні лати з коркового дерева, безрукавні куртки, всілякі підводні буди, винайдені й рекламовані в XVIII сторіччі, відома річ, поступалися перед цими вдосконаленими скафандрами.

Капітан Немо, матрос із його команди — геркулесової будови здоровань. Консель і я хутенько вдяглися в скафандри. Залишалося одягти на голови металеві шоломи. Та перш ніж приступитися до цього, я попросив у капітана дозволу глянути на рушницю.

Матрос подав мені звичайну начебто рушницю, з величеньким крицевим прикладом, порожнистим усередині. Він правив за резервуар для стисненого повітря, що влітало до цівки, тільки-но спущений курок одкривав клапан. В обіймиці містилося з дванадцять електричних куль — за допомогою пружини вони автоматично подавалися до цівки. По кожному пострілові рушниця сама заряджалась.

— Капітане Немо, — сказав я, — ваша рушниця — досконала й воднораз проста в користуванні. Я жадаю її випробувати. Тільки як ми спустимося на дно? Гадки про це не маю!


20 000 льє під водою (Збірка)


Ми хутенько вдяглися в скафандри.


— Зараз, пане професоре, «Наутілус» стоїть на мілині, метрів десять завглибшки, і ми легко можемо вибратись.

— Але в який спосіб?

— Ось побачите.

Капітан Немо надягнув шолома. Ми з Конселем зробили те саме, і тут Нед Ленд іронічно побажав нам «щасливого полювання».

На комірі куртки — мідяне кільце з нарізкою; на неї нагвинчувався кулястий металевий шолом. Крізь три отвори, засклені грубим склом, водолаз, повертаючи голову, міг дивитися навсебіч. Я пригвинтив шолома — і враз запрацював апарат Рукейроля, що висів у мене за спиною, і стало легко дихати.

Румкорфову лампу — на пояс, рушницю — в руки, — і я зрихтований до виходу. Та, правду кажучи, у важкенному скафандрі, у чоботях із свинцевими підошвами я не міг ступити й кроку.

Але ступати не довелося — мене враз штовхнули до невеличкої кабіни, суміжної з гардеробною. Таким самим чином там опинилися й мої супутники. Двері за нами зачинилися, і ми поринули в пітьму.

Трохи згодом я почув пронизливий свист. Обдало холодом ноги, тоді живіт, далі груди. Певно, в машинній залі одкрили крани, і до кабіни ринула вода. Потім одчинилися другі двері. На нас упали сіряві сутінки. За мить ноги торкнулися морського дна.

Як розказати враження від цієї підводної прогулянки? Слова надто нікчемні, щоб ними відтворити дивовижу океанової безодні. Коли навіть пензель маляра не здатен змалювати чарів підводного світу, то чи опише їх жалюгідне перо?

Капітан Немо йшов попереду, матрос — позаду. Ми з Конселем прямували пліч-о-пліч — так, ніби можна було перемовлятися крізь металеві шоломи. Я не відчував уже тягаря одежі, чобіт, резервуара з повітрям, важкого шолома, що в ньому голова теліпалася, мов мигдаль у лушпайці. Весь цей обладунок, занурений у воду, полегшав на стільки, скільки важила вода, ним витиснена. Який спасенний отой Архімедів закон. Тепер я вже не був інертною масою — мої рухи підкорялися мені.

Мене дивувала сила світла — воно просвічувало морське дно крізь тридцятифутовий шар води. Сонячне проміння ряхтіло на дні ніжними барвами. За сто метрів довкола нас геть усе було видно. А далі синява глибинних вод жухла, густішала й, нарешті, губилася в непроглядній пітьмі. Вода, що мене облягала, здавалася повітрям, тільки багато щільнішим за земне і не таким прозорим. Над собою я бачив спокійну поверхню моря.

Ми йшли по дрібному злежалому піску, але не такому побриженому, як на березі. Цей сліпучий килим одбивав сонячне проміння, ніби справжній рефлектор. Саме звідси ота сила віддзеркаленого світла, що просякає в кожну молекулу води. Чи повірять мені, коли скажу — на глибині тридцяти футів я бачив усе точнісінько так, як на землі ясної днини?

Вже чверть години ми йдемо по осяйному піску, всіяному не відчутною на дотик порохнею мушлів. Довгастий тулуб «Наутілуса» мало-помалу зникав з очей, та світло його прожектора осяватиме нам шлях, коли ми вертатимемо на борт судна.

Ми простували й простували вперед, а піщаній пустелі, здавалося, не буде кінця-краю. Я відслоняв рукою плинну заслону, що змикалася позад мене, і вода тут же стирала сліди моїх ніг.

Незабаром удалині заманячіли якісь невиразні обриси. Підійшовши ближче, я розгледів величні підводні бескиди, повиті пречудовими зоофітами. Мене враз зачарувала краса світлових ефектів, притаманних тільки водному середовищу.

Була десята година ранку. Сонячне проміння, що падало вскіс, заламувалось у воді, ніби в призмі, і мінилося на водоростях, скелях, мушлях, поліпах усіма барвами веселки. Яке диво! Око милувалося на це вирування, на цей калейдоскоп кольорів — зеленого, жовтого, жовтогарячого, фіолетового, синього, блакитного, червоного! Справжнісінька палітра натхненного митця! Яка досада, що я не міг поділитися з Конселем тими враженнями, тою радістю, тим захватом, що мене пойняли! Чому я не знав, як капітан Немо і його матрос, мови знаків! Отже, за браком кращого, я промовляв сам до себе, щось вигукував у мідяний шолом, намарне витрачаючи повітря.

Конселя, так само, як і мене, засліпило чарівне видовище. Та, побачивши усіх цих зоофітів і молюсків, він, певно, своїм звичаєм заходився їх класифікувати. А тут була тьма-тьменна поліпів та голчастошкірих. Різновиди ізид, корнулярії-самітники, пучки первісних окулін, знаних колись під назвою «білі корали», колючі фонгії, подібні до грибів, анемони, прирослі круглими підошвами до ґрунту, — справжній квітник, оздоблений морськими зірками та порпітами у віночках блакитних мацаків; бородавчасті астерофітони, ніби тонкі мережива, сплетені руками наяд, легко коливалися під нашими дотиками. Мені шкода було топтати міріади блискучих молюсків — морських гребінців, молоточків, донаксів — справжніх черепашок-скакунців, тривусів, червоних шоломів, крилатиків та інші витвори невичерпної океанової фантазії. Але треба було йти, і ми прямували далі, а над нашими головами линули зграї фізалій із хиткими блакитними моцаками; медузи своїми опаловими чи то ніжно-рожевими парасольками, лазуровими по краях, захищали нас од сонячного проміння, а світні пелагії могли б осявати шлях, коли б ми йшли поночі.

Всі ці дива я споглядав мимохідь; тільки ж но я спинявся, капітан Немо жестом звав мене простувати за ним. Незабаром ґрунт змінився. Морське дно вкривав уже не пісок, а беручкий намул, що його американці зовуть «оазом»; він складається з кремнеземного або вапнякового черепашнику. Далі ми перетяли луги водоростей, котрі цупко чіпляються за ґрунт і на диво швидко розростаються. Ці густі прерії могли б позмагатися своєю м'якістю з найпухкішими килимами, що їх виткала рука людини. Водорості стелилися не тільки під ногами, а й над головами. Ми йшли під хистким склепінням. Над нами коливалися довгі стрічки кулястих і півкулястих фукусів, лауренсії, тонколисті клацостефи, лапчасті родоменії, подібні до кактусів. Я завважив, що зелені водорості виганялися вгору, червоні посідали середні шари, а чорні та брунатні гідрофіти розрослися квітниками й цілими садами на океанськім дні.

Ці водорості — справжнє диво творіння. Поміж них трапляються і найменші, й найбільші взірці рослинного світу. Поруч із мікроскопічними рослинами, що їх можна вмістити сорок тисяч на п'яти квадратних міліметрах, зустрічаються фукуси, які сягають п'ятсотметрової довжини.

Вже минуло з півтори години, як ми залишили «Наутілус». Бралося на полудень. Я визначив це по прямовисних сонячних променях, що вже не заламувалися в воді. Чари барв щезали, а смарагдові та сапфірові тони меркли на нашому небозводі. Ми йшли та йшли вперед, і кроки наші навдивовижу гучно відлунювали од землі. Найменший шум поширювався зі швидкістю, незвичною для вуха земних житців. Воно й не диво, адже ж вода — ліпший провідник звуку, аніж повітря, — у воді звук поширюється в чотири рази швидше.

Тим часом морське дно помітно нижчало. Сонячне проміння потьмянішало. Ми перебували на глибині ста метрів, під тиском десять атмосфер. Але в скафандрі я не відчував того тиску. Мені тільки якийсь час щеміли суглоби пальців. Я й трохи не втомився по двох годинах ходи у незвичному спорядженні. Рухатись у воді було дуже легко й вільно.

На глибині трьохсот футів я ще помічав відблиски сонця, проте сяйво його — хоч і поволі, але невблаганно — заступала червонава пітьма. Це була межа між днем і ніччю. Втім, ми ще добре бачили і могли обходитися без апаратів Румкорфа.

Раптом капітан Немо зупинився. Коли я підійшов до нього, він показав мені на якусь темну масу, що видніла в пітьмі недалеко від нас.

«Це ліс острова Креспо», — подумав я і не помилився.



XV ПИСЬМОВЕ ЗАПРОШЕННЯ | 20 000 льє під водою (Збірка) | XVII ПІДВОДНИЙ ЛІС