home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



VI

ГРЕЦЬКИЙ АРХІПЕЛАГ


Назавтра, дванадцятого лютого, тільки займалося на світ, «Наутілус» виплив на поверхню. Я поспішив на палубу. За три милі від судна на півдні манячів Пелусій. Стрімкий потік переніс нас з одного моря до іншого. Але так легко спустившися цим тунелем, ми не могли б ним піднятися.

Годині о сьомій Нед і Консель також вийшли на палубу. Нерозлучні друзі спокійнісінько проспали ніч, байдужі до «Наутілусових» подвигів.

— Ну, пане натуралісте, — ледь насмішкувато мовив до мене канадець, — де ж Середземне море?

— Ми пливемо ним, друже мій.

— Такої! Отже, цієї ночі…

— Атож! Цієї ночі ми за кілька хвилин пройшли непрохідний перешийок.

— Щось не віриться! — сказав канадець.

— Даремно, — відповів я. — Низький берег, що ген завертає на південь, — це єгипетський берег.

— Таке скажете! — затято мовив канадець.

— Коли пан професор каже, треба вірити, — озвався Консель.

— Слухайте, Неде, — сказав я, — капітан Немо виявив мені честь, показавши свого тунеля. Я був разом із ним у рубці стерничого, коли він сам вів «Наутілуса» тим вузьким проходом.

— Чули, Неде? — сказав Консель.

— Зрештою, — додав я, — ви, Неде, маєте добрий зір і можете на власні очі побачити мол Порт-Саїда, що виступає далеко в море.

Канадець став пильно вдивлятись удалечінь.

— Авжеж, — сказав він нарешті,— ви, пане професоре, маєте рацію, і ваш капітан — неабиякий мастак. Ми в Середземному морі. Ну й гаразд. Отже, коли ваша ласка, погомонімо про наші діла, і то так, аби ніхто нас не підслухав.

Я знав, куди Нед хилить. Ну, коли вже йому кортить поговорити — поговоримо. І ми втрьох сіли коло прожектора, де на нас менше хлюпали хвилі.

— Ну, ми слухаємо вас, Неде, — сказав я. — Що ви хочете сказати?

Просте діло, — відповів канадець. — Ми в Європі. Перше ніж капітан Немо надумає запроторити нас десь на дно північних морів або знову потягне в Океанію, треба чкурнути з цього «Наутілуса»!

Сказати щиро, такі балачки з канадцем завше пантеличили мене. Страх не хотілося обмежувати свободи своїх супутників, та водночас не мав я й найменшого бажання розлучатися з капітаном Немо. Завдяки йому я щоденно поглиблював свої знання з океанографії у лоні водної стихії, я наново писав свою книгу про таємниці морських глибин. Чи випаде знову нагода так зблизька спостерігати чудеса, заховані в океановій безодні? Певна річ, ні! Я боявся й подумати про те, щоб залишити «Наутілус», не завершивши своїх океанологічних дослідів.

— Друже Неде, — промовив я, — скажіть-но по правді: невже вам скучно на борту «Наутілуса»? Чи жалкуєте ви, що доля закинула вас сюди?

Канадець на хвильку замислився. Тоді, схрестивши на грудях руки, сказав:

— Як по правді — не шкодую, що мені довелося подорожувати під водою. Я згадуватиму ці мандри з утіхою, та для цього треба, щоб вони скінчилися. Отака моя думка.

— Вони скінчаться, Неде.

— Де і коли?

— Де? Не знаю. Коли? Не можу сказати, але гадаю, мандрівка дійде краю, коли всі моря відкриють нам свої таємниці. Всьому на світі приходить край.

— Я пристаю на думку пана професора, — сказав Консель. — Вельми ймовірно — коли ми об'їздимо всі моря, капітан Немо відпустить нас.

— Відпустить! — вигукнув канадець. — Хіба що на той світ!

— Угамуйтеся, Неде, — сказав я. — Нам, безперечно, нічого боятися капітана. Але й до Конселевої думки я не схиляюся — навряд чи капітан Немо так собі нас відпустить. Ми проникли в таємницю «Наутілуса», тож капітан дбатиме про те, щоб вона не пішла гуляти по світу разом із нами.

— На що ж, у такому разі, ви сподіваєтеся? — спитав канадець.

— Я певен: хай не зараз, хай за півроку — та обставини зміняться на краще, і ми зможемо з них скористатися!

— Але ж бо! — вигукнув Нед Ленд. — А скажіть, будь ласка, пане природознавцю, де ми опинимось за ті шість місяців?

— Може, тут, а може, десь біля Китаю. Ви ж знаєте швидкість «Наутілуса». Він лине, як у повітрі ластівка, мчить, як суходолом експрес. Йому не страшне жодне море. І хтозна, — може, він плистиме поблизу французьких, англійських чи американських берегів, де умови до втечі будуть іще сприятливіші.

— Пане Аронаксе, — мовив канадець, — ви мене не переконали. Ви кажете в майбутньому часі: «Ми будемо там! Ми будемо тут!» А я в теперішньому: «Ми тут — тож не треба ловити гав!»

Незаперечною логікою Нед Ленд загнав мене на слизьке; я не міг захищатися і склав зброю.

— Пане професоре, — правив своєї Нед Ленд, — уявімо неможливе: капітан Немо сьогодні ж дарує нам волю. Покинете ви судно?

— Не знаю, — відповів я.

— А коли він скаже, що вдруге цього не запропонує? Чи скористаєтеся ви з такої пропозиції?

Я промовчав.

— А що скаже друг Консель?

— Друг Консель, — спокійно відповів той, — друг Консель нічого не скаже. Йому байдужісінько, як розв'яжеться це питання. Він не одружений, так само, як його господар і як його друг Нед. Ні дружина, ні родичі, ані діти не чекають його на батьківщині. Він — слуга пана професора і думає й говорить, як пан професор. На його превеликий жаль, на нього не можна важити. Тут є лише дві сторони — пан професор і Нед Ленд. А друг Консель тільки уважно слухає, готовий рахувати голоси.

Я не стримав усмішки, бачивши, як хитро Консель зрікся права голосу. А канадець, мабуть, зрадів, що має на одного супротивника менше.

— Отже, пане професоре, — сказав Нед Ленд, — якщо Консель поза суперечкою, доходити ради доведеться нам двом. Ви мене вислухали. Що можете мені відповісти?

Треба вирішувати — огинатися було гидко.

— Друже Неде, — промовив я, — ось моя відповідь: ви маєте рацію, і мої доводи безсилі супроти ваших. Нема чого сподіватися, що капітан Немо відпустить нас із доброї волі. Він триматиме нас на судні задля власної безпеки. Ми ж ради своєї безпеки мусимо за першої-ліпшої нагоди покинути «Наутілус».

— Мудрі слова, пане Аронаксе!

— Але ще одне зауваження, — сказав я, — Треба вичікувати справді слушної нагоди. Наша спроба конче повинна вдатися. Бо як ні — нам уже не вирватися звідціля до смерті; та й капітан Немо того ніколи нам не подарує.

— Все це правда, — відповів канадець. — Проте ваше зауваження стосується будь-якої спроби втечі — чи то станеться вона за два роки, а чи за два дні… Отож питання стоїть руба: трапиться нагода — треба з неї скористатися!

— Згоден. А тепер скажіть, Неде, що саме ви вважаєте за нагоду?

— Ну, коли, скажімо, якось темної ночі «Наутілус» плистиме поблизу європейських берегів.

— І ви спробуєте рятуватися вплав?

— Певне. Якщо судно плистиме на поверхні моря і недалеко від берега. А коли далеко або глибоко під водою…

— То що тоді?

— Тоді я спробую захопити човна. То справа нехитра. Заберемося всередину, відгвинтимо шворні й випливемо на поверхню — стерничий в своїй рубці нічого не помітить.

— Гаразд, Неде. Очікуйте на таку оказію; тільки не забувайте: невдача коштуватиме нам життя.

— Не забуду, пане професоре.

— А тепер, Неде, хочете знати мою думку з цього приводу?

— Хочу, пане Аронаксе.

— Я гадаю — не кажу «сподіваюся», — що такої нагоди не трапиться.

— Чому б то?

— Капітан Немо гаразд розуміє, що ми плекаємо надію звільнитися, отже він триматиме нас на оці, а біля європейських берегів і поготів.

— Я пристаю на думку пана професора, — сказав Консель.

— Буде видно, — відповів Нед Ленд, рішуче хитнувши головою.

— А тепер, — додав я, — досить про це! Віднині — жодного слова про наші наміри. Аж того дня, коли ви надумаєте тікати, попередьте нас, і ми підемо за вами. Я повністю покладаюся на вас.

На цьому й скінчилася наша розмова, що повинна була мати такі серйозні наслідки. Мушу сказати: дальші події, на превеликий жаль канадця, підтвердили мої припущення. Чи то капітан Немо тут, у європейських морях, мав щодо нас якусь підозру, чи просто не бажав попадатися на очі численним суднам різних держав — хтозна. Але ми здебільша пливли під водою і далеко від берегів. Вряди-годи «Наутілус» виринав до рівня стерничої рубки, та частіше тримався глибини, досить значної в цих місцях: між Грецьким архіпелагом і Малою Азією судно, занурюючись на дві тисячі метрів, не досягало дна.

Про те, що ми вже проминули Карпатос — один із островів Спорадської групи, — я довідався від капітана Немо: показавши пальцем точку на карті, він процитував Вергілієвого вірша:

Est in Carpathino Neptuni gurgite vates Coeruleus Proteus…61

Справді, це було володіння міфічного Протея, старого пастуха Нептунових табунів, — нинішній острів Скарпанто, що лежав між Родосом і Критом. Крізь шибу в салоні я бачив саме його гранітне підніжжя.

Наступного дня, чотирнадцятого лютого, я постановив кілька годин вивчати риб Грецького архіпелагу. Та з якихось причин віконниці були засунені. Визначивши за картою координати, я дізнався, що ми простуємо на Канію, до стародавнього острова Крит. Саме тоді, коли «Авраам Лінкольн» вирушив у плавання, на цьому острові вибухнуло повстання проти турецького гніту. Чим воно скінчилося — я не знав, а капітан Немо, що порвав зв'язки з землею, не міг дати мені ніяких відомостей.

Увечері, зустрівшись із капітаном Немо в салоні, я не здіймав про це розмови. Та й капітан був якийсь мовчазний і заклопотаний. Супроти звичаю, він звелів одчинити віконниці й, ходячи від одного вікна до другого, пильно вдивлявся у водяну безодню. Що б воно значило? Мені не хотілося сушити над тим голови, і я став роздивлятися риб, які пропливали за шибою.

Серед багатьох інших я тут помітив бичків-афізів, що про них згадував Арістотель; в народі їх називають «морськими в'юнами»; вони водяться здебільша в солоних водах поблизу Нілової дельти. Між ними звивалися світні пагри з родини морських карасів, котрих єгиптяни вважали за священних тварин. Поява їх у водах Нілу знаменувалася релігійними церемоніями, бо вона провіщала велику повінь і обіцяла високий урожай. Шастали тут і хейліни; це сантиметрів до тридцяти костисті синюваті риби з прозорою лускою й червоними цятками. Живляться вони морськими водоростями, що надають їхньому м'ясу особливого смаку; тим-то цю рибу так полюбляли ласуни Стародавнього Риму. Нутрощі хейлінів, присмачені муреновим молочком, мізком павичів та язиками фламінго, — це була улюблена страва Вітеллія62.

Ще один мешканець тутешніх вод привабив мій погляд і пробудив згадку про сиву давнину. Це риба присмоктень, котра мандрує, присмоктавшись до акулячого черева. За давніми переказами, вона чіплялася до підводної частини судна, і кораблі не могли рушити з місця. А одна така риба нібито скувала Антонієву трирему і тим допомогла Августові здобути перемогу. Від чого тільки не залежать долі народів! Перед моїми очима промайнули чудові антіаси, також із родини морських карасів, священні риби давніх греків, які гадали, що антіаси здатні вигонити з води морських почвар. Назва цих риб походить од грецького слова, що означає «квітка», і вони її виправдують пишним забарвленням, розмаїтими відтінками червоного — від блідо-рожевого до рубінового — та сріблястими блискітками на спинних плавцях. Зачарований, я не міг відвести од шиби очей; зненацька мене приголомшила несподівана проява.

У воді з'явилася людина, водолаз із шкіряною торбинкою при поясі. Не тіло потопельника, кинуте на примху хвиль, — жива людина, що пливла, розтинаючи дужими руками воду, раз у раз виринала вхопити повітря і знову пірнала.

Я повернувся до капітана Немо і схвильовано гукнув:

— Людина! Жертва катастрофи! її треба врятувати, хай там що!

Капітан мовчки кинувся до вікна. Чоловік, припавши лицем до шиби, дивився на нас. На мій безмежний подив, капітан Немо зробив йому знак. Водолаз кивнув у відповідь головою і, виринувши, більше не з'являвся.

— Не хвилюйтеся! — сказав капітан Немо. — Це Нікола з мису Матапан, прозваний «рибою». Його знають усюди на Кікладських островах. Знаменитий плавець! Вода — його стихія, і він живе в воді більше, ніж на суші. З одного острова він пливе на інший, і так аж до самого Криту.

— Ви його знаєте, капітане?

— А чому б мені його не знати, пане Аронаксе?

На цім слові капітан Немо підійшов до шафи ліворуч вікна. Біля неї стояла окута залізом скриня з мідною дощечкою, на якій виднів карбований девіз «Наутілуса» — «Mobilis in mobile».

Капітан Немо відчинив шафу, — власне, не шафу, а сейф. Там було повно зливків золота.

Звідкіля б тут узятися цьому коштовному металові? Звідкіля капітан Немо набрав стільки золота? І що він збирався з ним робити?

Я дивився, не зронивши жодного слова. А капітан Немо витягав один по одному зливки й ретельно вкладав їх у скриню, аж доки виповнив її по віко. Там було, мабуть, понад тисячу кілограмів, мільйонів із п'ять франків ціною.

Капітан старанно замкнув скриню і на її вікові написав адресу, як мені видалося, новогрецькою мовою.

Потому, натиснувши на кнопку, він подзвонив у кубрик команди. З'явилося чотири матроси і насилу-силу витягли ту скриню із салону. Я чув, як вони волокли її на талях залізними сходинками трапа.

Нарешті капітан Немо обернувся до мене:

— Що ви сказали, пане Аронаксе?

— Я нічого не сказав, — відповів я.

— Тоді дозвольте побажати вам, пане професоре, доброї ночі.

На цьому слові капітан Немо вийшов із салону.

Вкрай заінтригований, я повернувся до себе в каюту. Силкувався заснути, але сон тікав од мене. Голову обсіли думки та гадки. Я шукав зв'язку між появою водолаза і скринею, повною золота. Невдовзі я почув бічну й кілеву хитавицю, — отже, «Наутілус» виринув на поверхню моря.

Потім було чути тупотіння ніг на палубі. Я здогадався, що відгвинчують і спускають на воду човна. Він стукнувся об корпус «Наутілуса», і все затихло.

За якихось дві години знову почувся шум і тупіт на палубі. Нарешті човна витягли на борт і вклали в гніздо. «Наутілус» пішов під воду.

Отже, золото було спроваджене на свою адресу. Але куди саме? Хто адресат капітана Немо?

Назавтра я розповів про нічні події Конселеві та Недові Ленду. Вони зчудувалися ще більше за мене.

— І де він доп'яв таку силу золота? — запитався Нед Ленд.

— Хто його зна! Важко сказати.

Поснідавши, я пішов у салон і взявся до праці. Годин до п'яти я впорядковував свої нотатки. Раптом мені стало душно, і я скинув із пліч куртку. Жара була несподівана. Адже ми далеко від тропіків і судно занурилося досить глибоко, де не могло бути високої температури. Я глянув на манометра. Ми йшли шістдесят футів під рівнем моря; на таку глибину земна спека не проникає.

Я працював далі, але жара небавом стала нестерпна. «Чи не пожежа на судні?» — майнула думка. Я вже хотів був вийти з салону, аж тут з'явився капітан Немо. Він підійшов до термометра, глянув на шкалу і повернувся до мене.

— Сорок два ступні,— сказав капітан.

— Я це добре відчуваю, капітане, — відповів я. — Коли температура й далі підійматиметься, то ми можемо зваритися.

— О пане професоре, температура на наше бажання може одразу впасти.

— Що? Вам підвладні температурні коливання?

— Ні. Але я можу одплисти від вогнища, котре підіймає температуру.

— То вона передається зокола?

— Авжеж! Ми пливемо в окропі.

— Невже це можливо?

— Гляньте!

Віконниці розсунулись, і я побачив: вода навколо «Наутілуса» кипіла. З неї підіймалися клуби сірчаної пари. Я торкнувсь рукою шиби й відсахнувся — така гаряча.

— Де ми? — спитав я.

— Біля острова Санторин, пане професоре, — відповів капітан, — в протоці між Неа-Каменні і Палеа-Каменні. Я намислив показати вам дивне видовище — вивергнення підводного вулкана.

— А я гадав, — сказав я, — що процес формування нових островів уже завершився.

— На землях вулканічного походження ці процеси ніколи не завершуються, — відповів капітан Немо. — В надрах земної кулі невпинно бушує внутрішній вогонь. За свідченням Кассіодора63 і Плінія, ще в дев'ятнадцятому році нашої ери на тому самому місці, де недавно утворилися ці острови, виник острів Божественна Тейя. Потім він щез під водою, щоб шістдесят дев'ятого року знову з'явитися і вдруге зникнути безслідно. Відтоді вулканічна діяльність припинилася. Але третього лютого 1866 року поблизу Неа-Каменні у клубах сірчаної пари виник новий острів, який названо островом Георга, а шостого лютого він з'єднався з Неа-Каменні. За тиждень, тринадцятого лютого, з'явився острів Афроесса, і між ним та Неа-Каменні утворився канал десять метрів завширшки. Саме о тій порі я був у цих морях і мав змогу простежити всі фази вулканічної діяльності. Кулястий острів Афроесса діаметром сягав трьохсот футів і підносився тридцять футів над рівнем моря. Це була суміш із темної, подібної до скла маси та уламків польового шпату. Нарешті десятого березня з'явився ще один, менший острівець; його назвали Река. Ці три острови з'єдналися з Неа-Каменні і нині складають одне ціле.

20 000 льє під водою (Збірка)


У воді з'явилася людина.


— А протока, в якій ми зараз перебуваємо?

— Ось вона, — відповів капітан Немо, показуючи карту Грецького архіпелагу. — Бачите, я вже наніс сюди нові острови.

— Але й ця протока може згодом зникнути?

— Може, пане Аронаксе, бо від 1866 року на Палеа-Каменні проти порту Сан-Ніколас виникло ще вісім острівців вулканічного походження. Можна сподіватися — Неа і Палеа невдовзі зіллються. Якщо в Тихому океані творцями островів є корали, то в Середземному морі ту саму роль виконують вулканічні вивергнення. Погляньте, пане професоре, погляньте на цю підводну діяльність — яка вона бурхлива!

Я підступив до вікна. «Наутілус» стояв на місці. Жарота була нестерпна. Від наявних у воді залізних солей вода почервоніла. Рами на вікнах були герметичні, але задушливий запах сірки все ж таки проникав до салону. За шибами вибухало полум'я, таке яскраве, що затьмарювало сяйво прожектора.

Я обливався потом, задихався, смажився. Мені здавалося — ось-ось запалаю.

— Далі залишатися в цьому окропі неможливо! — сказав я.

— Так. Це було б необачно, — спокійно відмовив капітан Немо.

Він щось наказав. «Наутілус» ліг на інший галс і вийшов із цього пекла. А за чверть години ми легко дихали на поверхні моря.

Я подумав: «Якби Нед Ленд обрав для нашої втечі тутешні води, ми б живі не вибралися з вогненного моря!»

Другого дня, шістнадцятого лютого, ми попливли від цього басейну, де між Родосом і Олександрією трапляються западини до трьох тисяч метрів завглибшки; «Наутілус» обійшов мис Матапан і залишив позаду себе Грецький архіпелаг.



V АРАВІЙСЬКИЙ ТУНЕЛЬ | 20 000 льє під водою (Збірка) | VII СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ — ЗА СОРОК ВІСІМ ГОДИН