home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



X

ПІДВОДНІ ВУГІЛЬНІ КОПАЛЬНІ


Назавтра, двадцятого лютого, я збудився дуже пізно. По виснажливій нічній мандрівці спалося до одинадцятої години. Нашвидкуруч одягнувшись, я поспішив узнати курс «Наутілуса». Прилади показували, що судно й далі неухильно простує на південь із швидкістю двадцять миль на годину, за сто метрів під рівнем моря.

Увійшов Консель. Я розповів йому про нашу нічну екскурсію; а що віконниці були відчинені, то й він устиг кинути оком на затоплений континент.

Судно плило за десять метрів од дна. Воно линуло над Атлантидою, ніби повітряна куля, що її жене вітер над земними лугами. Перед самими нашими очима пролітали химерні дерева, що перейшли з рослинного світу в мінеральний; їх непорушні обриси начебто коливалися в потривоженій воді. Купи каміння, сховані під заслоною асцидій та анемонів, наїжачені сторчовими стеблами водоростей, потворні напливи захололої лави — все це свідчило про шал плутонічних сил.

У фокусі нашого прожектора з'являлися чудернацькі краєвиди, а я тим часом розповідав Конселеві про атлантів, про війни цього героїчного народу. Я говорив про Атлантиду як людина, що не сумнівалася в її існуванні. Та Консель слухав мене неуважно; незабаром я збагнув, чому він байдужий до цих надзвичайних подій.

Консель не відривав очей од вікна — там пропливали розмаїті риби, — і він поринув, своїм звичаєм, у нетрі класифікації. Отож мені не залишалось нічого іншого, як пристати до його іхтіологічних занять.

Зрештою риби Атлантичного океану мало чим різняться від тих, що зустрічалися нам в інших водах. Тут були велетенські скати, п'ять метрів завдовжки, з на диво дужими м'язами, що дозволяли їм підійматися над поверхнею води; різні види акул, між ними звичайна акула, п'ятнадцять метрів завдовжки, з гострими тригранними зубами, майже непомітна в воді завдяки зеленавому забарвленню; брунатні морські карасі; акули-людожери з шорсткою горбкуватою шкірою й циліндричним тулубом; осетри, подібні до своїх середземноморських родичів; зворличі-сурмачі, півтора метра завдовжки, ясно-бурі, з сіренькими плавцями, беззубі й без'язикі, вони звивалися в воді, як тоненькі гнучкі гадюки.

З костистих риб Консель помітив триметрового чорнуватого мечоноса з гострою шпагою на верхній щелепі; пістряву рибу, знану за Арістотеля під назвою морського дракона; колючки в неї на спині тверді й гострі, а що вони вкриті отруйною слиззю, то їх уколи болючі й небезпечні; корифену із брунатною спиною в голубих смугах, облямованих золотом; чудових дорад; місяць-рибу, схожу на срібний диск, з прекрасним блакитним полиском; в сонячному сяйві ці риби ряхтіли срібними цятками; нарешті, рибу-шаблю, вісім метрів завдовжки, із жовтавими грудними й спинними плавцями, з шестифутовим хвостом на взірець півмісяця; це завзята тварина, скорше травоїдна, ніж рибоїдна.

Одначе я, спостерігаючи риб, водночас оглядав і безмежні обшири Атлантиди. Інколи примхлива нерівність морського дна змушувала наше судно уповільнювати швидкість і плисти зі спритністю кита вузькими проходами поміж горбів. А що цей лабіринт часто ставав непрохідний, то «Наутілус», ніби аеростат, зносився догори і, проминувши перешкоди, знову линув за кілька метрів над морським дном. Захопливе, чудесне плавання, подібне до лету на повітряній кулі, з тією різницею, що «Наутілус» підкорявся руці керманича.

Близько четвертої години пополудні дно, вкрите грубим шаром намулу мішма зі скам'янілим гіллям дерев, змінилося на кам'янисте. Я подумав, що безмежну рівнину заступить гориста місцина; воно й не дивно: коли «Наутілус» круто повертав убік, я помітив, що обрій з півдня перегороджений високим гірським пасмом, яке, здавалося, закривало нам дальший шлях. Верховини його, очевидно, здіймалися над поверхнею океану. Можливо, ці підводні мури були основою материка чи острова, — скажім, одного з островів Зеленого Мису або Канарських. Координатів не позначено на карті,— може, й навмисне, — і я аж ніяк не міг зорієнтуватися. В кожному разі, мені здалося, що цей підводний мур — окраєць Атлантиди, якої нам випало побачити лише невеличку частину.

Настала ніч. Консель повернувся до себе в каюту, і я залишився в салоні сам-один.

«Наутілус» поплив повільніше і, маневруючи над безладними масивами вулканічного громаддя, що вкривало морське дно, то опускався, то знову грайливо ринув догори. Тоді мені було видно крізь прозорі води п'ять-шість зодіакальних зірок, що мерехтіли в Оріоновому хвості.

Я довго б іще сидів перед кришталевою шибою та милувався на красу моря і неба, аж раптом віконниці зачинилися. «Наутілус» підходив до високої прямовисної скелі. Я не уявляв собі, як він подолає оту гранітну заслону. Тепер я вже не міг нічого побачити крізь вікно і пішов до своєї каюти. «Наутілус» стояв на місці. Я заснув з наміром за кілька годин устати.

Та коли другого дня вийшов я в салон, була вже восьма година. Я глянув на манометра. Виявляється, «Наутілус» плив на поверхні. На палубі лунали кроки. Але хвилі зовсім не хитали судна.

Я попрямував до люка. Він був одчинений. Я виглянув на палубу. Замість денного світла, що його сподівався побачити, мене обступала густа темрява. Де ми? Може, я помилився? Невже й досі ніч? Ні! Не видно ані єдиної зірки. Та й вночі не буває такої безпросвітної тьми.

Я не знав, що й подумати, аж несподівано почувся голос:

— Це ви, пане професоре?

— А-а! Капітан Немо, — мовив я, — де ми?

— Під землею, пане професоре.

— Під землею? — крикнув я. — Але ж «Наутілус» пливе?

— Він плаває скрізь.

— Нічого не тямлю.

— Заждіть хвилинку, ввімкнуть прожектора — і ви все зрозумієте.

Я вийшов на палубу і став очікувати. Було так темно, що я не

бачив навіть капітана Немо. Проте, глянувши вгору, помітив над самою головою пасмо блідого світла, чи, скорше, його тьмавий відблиск, що пробивався крізь круглий отвір. В цю мить увімкнули прожектора, і його сяйво поглинуло ту кволу смужечку.

Я зажмурив на мить очі, засліплений світлом. Згодом, призвичаївшись, оглянувся довкола. «Наутілус» стояв. Він звільна похитувався при високому березі, подібному до набережної. Море обернулося на озеро, затиснене звідусіль мурами. В діаметрі воно сягало двох миль, — отже, шести миль в обводі. А що озеро, безперечно, десь на глибині сполучалося з океаном, той рівень води, як показував манометр, був однаковий і в озері, і в океані. Високі гранітні стіни, похило замикаючись на висоті п'ятсот — шістсот метрів, височіли над озером, неначе величезна перекинута лійка. Крізь її круглий отвір і пробивалося бліде денне світло.

Перше ніж уважно обстежити величезну печеру і встановити, чи це витвір людських рук, а чи природи, я підійшов до капітана Немо.

— Де ми? — запитався я.

— У надрах згаслого вулкана, — відповів капітан, — що його після якогось тектонічного струсу залило море. Поки ви, пане професоре, спали, «Наутілус» проник до цієї лагуни природним каналом, що утворився на глибині десяти метрів від океанської поверхні. Це «Наутілусова» гавань, гавань певна і зручна, захована від людських очей і захищена од вітрів усіх румбів! Знайдіть мені на берегах ваших материків або островів хоча б один рейд, котрий би міг так надійно захистити судно проти несамовитих ураганів.

— Звичайно, — відповів я, — тут ви, капітане, в цілковитій безпеці. Хто може загрожувати вам у надрах вулкана? Одначе в його верховині я помітив якийсь отвір!

— Так, це кратер. Кратер, що колись вивергав лаву, сірчану пару і полум'я, а зараз подає нам чисте, свіже повітря.

— А що воно за вулканічна гора?

— Один із багатьох островів, якими всіяна вся ця частина океану. Як на моряків, це звичайнісінький риф, а для нас — величезна печера. Я трапив на неї випадково, і вона стала нам у великій пригоді.

— А не можна проникнути сюди кратером?

— Тут не може бути ходу. Якусь сотню футів від підніжжя по цій горі ще можна дряпатися, але вище похилі стіни й дужна стеля геть неприступні.

— Я бачу, капітане, природа слугує вам завше й повсюдно. На цьому озері ви недосяжні,— сюди добратися неможливо. Але навіщо вам такий сховок? «Наутілус» не потребує гавані.

— Авжеж, пане професоре. Проте він потребує електрики, щоб рухатися, батарей, щоб виробляти електрику, потребує натрію — живити батареї, вугілля — добувати натрій, а кам'яновугільних копалень — видобувати вугілля. Отож саме тут, ще за геологічних епох, море поглинуло цілі ліси, які, мінералізувавшися, обернулись на кам'яне вугілля і правлять мені за невичерпне джерело палива.

— То ваші матроси, капітане, стають тут за вуглекопів?

— Саме так. Ці копальні під водою, як Ньюкаслеві вугільні шахти. У скафандрах, із кайлом і лопатою в руках мої матроси здобувають тут вугілля, і я не потребую послуг наземних копалень. Коли я спалюю це топливо, щоб дістати натрій, дим валує з кратера, і гора тоді прибирає вигляду живого вулкана.

— І ми побачимо, як ваші матроси працюють?

— Ні. Принаймні не тепер. Мені хочеться не гаючись провадити далі нашу навколосвітню підводну мандрівку. Отже, я маю намір лише забрати запаси натрію. Тільки-но ми його повантажимо, тобто за один день, «Наутілус» вирушить далі. Якщо ви бажаєте оглянути печеру і обійти лагуну, користайтеся цією дниною, пане Аронаксе.

Я подякував капітанові та й пішов до своїх товаришів, що досі не виходили з каюти. Я запросив їх іти за мною, навіть не сказавши, де ми.

Ми вийшли на палубу. Конселеві, якого зроду нічого не дивувало, видалося цілком звичайним те, що він заснув під водою, а прокинувся під землею. А Недові одразу спало на думку — чи нема з цієї печери виходу.

По сніданкові, близько десятої години, ми зійшли на берег.

— От і знову ми на землі! — сказав Консель.

— Хіба ж це називається «на землі»? Радше сказати — не ми на землі, а земля на нас.

Поміж обніжжям гори і озером лежала смуга піщаного берега, яка в найширшому місці ледве сягала п'ятисот футів. Цією смугою можна було легко обійти все озеро. При самім підгір'ї громадились у мальовничому безладді вивергнені вулканічні брили та великі уламки пемзи. Все це каміння, викинуте колись із вулканічної утроби, вкрите блискучою плівкою, ряхтіло в сяйві прожектора. Слюдяний пил, що підіймався з-під наших ніг, мерехтів хмариною іскринок. Що ближче до скель, берег помітно вищав, і ми незабаром дійшли до прискалків, які уступами зводилися догори; ними можна було поволі підійматися серед нагромадження конгломератів, нічим не зцементованих між собою. Наші ноги ковзали по склоподібних трахітах80, які складалися з кристалів польового шпату та кварцу.

Вулканічна природа печери потверджувалася на кожнім кроці. Я звернув на це увагу моїх супутників.

— Уявляєте собі, що діялося в цій лійці, коли тут клекотіла розтоплена лава і рівень розпеченої, аж білої, рідини підіймався до самісінької пащі кратера, ніби розплавлений у домні метал?

— Дуже добре уявляю, — відповів Консель. — Але чи не скаже пан професор, чому могутній ливарник покинув свою роботу і яким то побитом у горні вулкана утворилося спокійне озеро?

— Найвірогідніше, Конселю, що внаслідок якихось струсів у підводній частині гори утворилася розколина, котра править тепер «Наутілусові» за канал, що ним пройшов він до печери. Води Атлантичного океану ринули всередину гори. Між двома стихіями вчинився запеклий двобій, і переміг у ньому Нептун. Та відтоді минули віки, і затоплений вулкан став тихим гротом.

— І чудесно, — зауважив Нед Ленд. — Пояснення мені подобається, та шкода, що розколина, про яку говорив пан професор, не утворилася над поверхнею моря.

— Скажете отаке, друже Неде! — мовив Консель. — Та якби вона була високо над водою, «Наутілус» не пройшов би в печеру.

— А я додам, Ленде, що тоді й вода б не потекла всередину гори, і вулкан залишився б вулканом. Нарікання ваші даремні!

Ми сходили дедалі вище. Уступи щоразу вужчали і крутішали. Глибокі западини перетинали нам шлях; доводилося їх перестрибувати. Ми обминали навислі брили, дряпалися рачки, посувалися плазом. Та Конселева спритність і канадцева сила зрештою подолали всі перешкоди.

На висоті близько тридцяти метрів ґрунт змінився, та це не полегшило нам дороги. Чорний базальт то лежав рівною поверхнею, шорсткою від застиглих пухирів, то височів правильними призмами, ніби колонада, що підтримувала велетенське склепіння — пречудовий взірець природної архітектури. Поміж базальтових брил звивалися застиглі потоки лави, а подекуди — напливи сірки. Розсіяне денне світло, проникаючи кратером усередину печери, осявало блідими відблисками всі ці викидки, назавше поховані в надрах згаслого вулкана.

Невдовзі ми зупинилися. Сходити далі стало неможливо; на висоті близько двохсот п'ятдесяти футів почалися нездоланні перешкоди: прямовисні мури вигиналися в склепіння, і нам довелося обмежитись висотною прогулянкою навколо озера. Рослинний світ починав тут змагатися з світом мінералів. Кілька кущиків і навіть якісь деревцята стриміли із розколин скелі. Я натрапив на молочай, що виділяє їдкий сік. Геліотропи, не виправдуючи своєї назви, бо до них ніколи не пробивалося сонячне проміння, сумно посхиляли головки, безбарвні й незапашні. Де-не-де з-під миршавих листочків алое несміливо визирало ромен-зілля. Між лавових потоків я помітив і кілька фіалок, що зберегли свої ніжні пахощі. З якою насолодою я вдихав їхній ніжний аромат! Запах — душа квітки, а морські квіти, ці пречудові водорості, не мають душі!

Ми підійшли до купки могутніх драковців, що силою свого міцного коріння розсували кам'яні брили, аж тут Нед Ленд скрикнув:

— Гляньте, пане професоре, рій!

— Рій? — запитався я, недовірливо всміхаючись.

— Атож, бджолина сім'я. Тут їхнє гніздо, — додав канадець. — Біля нього в'ються бджоли.

Я підійшов до драковцевого стовбура, що вигнався з ущелини. Канадець мав рацію. У дуплі прихистилося кілька тисяч цих мудрих працьовитих комах, чия продукція так високо ціниться по всіх Канарських островах.

Зрозуміло, канадцеві захотілося набрати меду. Я йому не перечив. Нед викресав огню і, запаливши пучок сухого листя впереміш із сіркою, заходився викурювати бджіл. За хвилину гудіння стихло, дупло спорожніло, і ми дістали кільканадцять фунтів щільників пахучого меду. Нед поскладав їх у свою торбину.

— Тепер, маючи мед і тісто хлібного дерева, я напечу вам пресмачних пундиків.

— Далебі, це буде справжній медівник! — вигукнув Консель.

— Хай буде й медівник, але треба йти далі,— сказав я.

З кривулястих схилів скелі нам було видно все озеро. Прожектор освітлював його спокійну поверхню, що не відала ні брижів, ані морських валів. «Наутілус» стояв непорушно. На палубі й на березі метушилися матроси, і чорні їхні тіні малювались на тлі осяйних скель.

Коли ми йшли прискалками навкіл озера, я побачив, що не самі бджоли складали тваринний світ вулканової утроби. Вилетівши із своїх гнізд, звитих на скелястих шпилях, у темряві метлялися й кружляли сполохані хижі птахи. Це були білогруді яструби і крикливі кібці-боривітри. Схилом утікали на всю силу своїх довгих ніг сполохані нами жирні дрохви. Легко уявити, що почував канадець, побачивши цю смачну дичину, і як він шкодував, що не має під рукою рушниці. Він спробував замінити свинець камінням — і по багатьох невдалих спробах йому поталанило підбити одну гарненьку дрохву. Щоправда, разів двадцять важив Нед власним життям, доки впіймав поранену птицю, проте вона таки опинилася в його торбині.

Скалистий хребет ставав дедалі неприступніший, і нам довелося зійти на берег. Над нами зяяла кратерова паща, що скидалася на отвір величезної криниці. Звідціля було видно клаптик неба. Гнані західним вітром хмарини часом затягували млистим серпанком жерло кратера. Це означало, що хмарки пролітають низько, бо вулканова верховина зводилась не більше як на вісімсот метрів над поверхнею океану.

За півгодини після другого мисливського подвигу канадця ми знову були на внутрішньому березі вулканової гори. Тутешню флору представляли дрібненькі парасолькові рослини, що їх називають морським кропом. Цю рослину вживають як чудову присмаку до страв. Вона вкривала весь берег, і Консель нарвав кілька жмутиків кропу.

Що ж до фауни — тут водилися найрозмаїтіші ракоподібні: омари, краби-самітники, креветки, мізиди, косарики, галатеї і сила черепашок-вужачок, багрянок, блюдець.

Ми знайшли чудовий грот і з приємністю простяглися на м'якому пісочку. Вогонь виглянцював гранітні мури і притрусив їх іскристим слюдяним пилом. Нед Ленд обмацував мури, простукував їх, щоб визначити грубину. Я не міг здержати сміху. Як і завше в таких випадках, пішла мова про втечу. І я, не надто ризикуючи подавати канадцеві надію, сказав, що капітан Немо повернув на південь, аби тільки поновити запаси вугілля. Мовляв, імовірно, що він знову візьме курс до берегів Європи й Америки. Отоді й трапиться нагода втекти з «Наутілуса».

Ми пробули вже з годину в цьому чудесному гроті. Розмова, жвава спочатку, ставала дедалі млявіша. Поволі нас почала змагати дрімота. А що я не бачив жодних підстав боротися з нею, то незабаром солодко заснув. Мені снилося — а снів собі не обирають, — що я живу рослинним життям звичайного молюска. А грот — моя двостулкова скойка…

Аж тут розбудив мене Конселів крик:

— Вставайте! Мерщій вставайте!

20 000 льє під водою (Збірка)


Разів двадцять важив Нед власним життям, доки впіймав поранену птицю.


— Що сталося? — запитав я, зводячись.

— Вода! До нас підіймається вода!

Я схопився. До грота, ніби потік, ринуло море. А що ми були не молюски, а таки люди — доводилося рятуватись.

За кілька хвилин, видряпавшись на високий шпиль, ми вже були в безпеці.

— Що б воно могло скоїтись? — спитався Консель. — Якесь незвичайне явище?

— Ні, друзі мої,— відповів я. — Це приплив, звичайнісінький приплив, який трохи не застукав нас, мов героїв Вальтера Скотта. Рівень води в океані піднявся, і згідно з законом рівноваги рідин у сполучених посудинах піднявся рівень води і в озері. От нам і купіль до пояса! А тепер ходімо до «Наутілуса».

За годину ми скінчили прогулянку довкола озера і повернулися на судно. Команда вже закінчувала вантажити натрій, «Наутілус» незабаром міг вирушити в дорогу.

Проте капітан Немо не квапився. Чи не чекав він ночі, щоб вийти непомітно з підводного каналу? Може, й так.

Та хоч би там що, вранці «Наутілус», залишивши свій притулок, уже линув чистим морем, далеко від будь-якої землі, за кілька метрів од поверхні Атлантичного океану.



IX ЩЕЗЛИЙ МАТЕРИК | 20 000 льє під водою (Збірка) | XI САРГАСОВЕ МОРЕ