home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



IV

НЕД ЛЕНД


З капітана Фарагута був чудовий моряк, гідний фрегата, яким він командував. Судно було тіло, Фарагут — його душа. Капітан не сумнівався, що велетенська тварина існує, і на борту фрегата не дозволяв жодних суперечок з цього приводу. Фарагут вірив у чудовисько, як набожні бабусі вірять у Левіафана13, — скорше серцем, аніж розумом. Нарвал є, і він, капітан, визволить од нього моря, він заприсягнувся! Або капітан Фарагут уб'є нарвала, або нарвал уб'є капітана. Третього виходу не буде!

Офіцери поділяли думку свого капітана. Послухати тільки, як вони розмовляли, сперечалися, міркували, оцінювали шанси можливої зустрічі з чудовиськом, як вони вдивлялися в безмежний океанський обшир! Навіть той, хто іншим разом мав би вахту за справжню каторгу, зараз ладен був прочатувати два дозори поспіль. Матроси ж цілий день юрмилися на рангоуті, хоч нагріта сонцем палуба так припікала ноги, що годі й на місці було встояти. А тим часом «Авраам Лінкольн» ще не розтинав форштевнем вод Тихого океану.

Вся команда жадала здибати нарвала, загарпунити його, витягти на борт і порубати. Усі невсипуще пильнували море. До того капітан Фарагут призначив нагороду — дві тисячі доларів — тому, хто перший — юнга чи матрос, боцман чи офіцер — помітить чудовисько. Тож не було ніякого дива в тім, що геть усі на фрегаті невідступно пасли очима море.

Я, річ певна, і собі не відставав, день при дні озираючи безмежні простори. Єдиному Конселеві було байдуже і до нарвала, і до пристрастей, що вирували на фрегаті.

Я вже казав, що капітан Фарагут оснастив своє судно всім необхідним обладунком до полювання на велетенських китів. Мабуть, жодне китобійне судно не виходило в море наладнованим ліпше. Ми мали все китобійне знаряддя — від ручного гарпуна до мушкетонів із зазубленими стрілами і до рушниць із розривними кулями. На бакові стояла вдосконалена гармата з затвором, грубезними боками і вузеньким жерлом, її модель експонувалась на всесвітній виставці 1867 року. Ця чудова зброя американського взірця стріляла чотири— кілограмовими конічними снарядами на п'ятнадцять кілометрів.

Отже, «Авраамові Лінкольну» не бракувало ніякої зброї. Але цього було замало — на фрегаті плив Нед Ленд, король гарпунерів.

Нед Ленд — канадець за походженням — знаменитий китолов, що не має собі рівного в цьому небезпечному реместві. Кмітливість та спокій, відвага та спритність чудово єдналися в ньому, і лиш найпідступніший кит, найхитріший кашалот міг утекти від його страшного гарпуна.

Недові Ленду десь уже під сорок. Це суворий на вигляд, кремезної будови чоловік ростом понад шість англійських футів; трохи відлюдкуватий і запальний, Нед Ленд страшенно лютує, коли йому перечать. Його зовнішність дуже примітна, надто погляд, що надає обличчю особливої своєрідності.

Безперечно, капітан Фарагут зробив мудро, залучивши Неда Ленда до команди. Зі своїм на диво гострим оком, із вправними руками, він один важив за всіх. Я не годен знайти до нього ліпшого порівняння, аніж потужний телескоп, а воднораз — і гармата, що завжди готова пальнути.


20 000 льє під водою (Збірка)


«Авраам Лінкольн» велично рушив уперед.


Канадець — те саме, що й француз, і, признаюся, Нед Ленд попри свою відлюдкуватість був до мене вельми прихильний. Мабуть, його приваблювала моя національність. Йому траплялася оказія побалакати, а мені — послухати давню французьку мову, мову часів Рабле14, що нею й досі говорять у деяких канадських провінціях. Його гарпунерська родина походила з Квебека і славилася відважними рибалками ще за тих далеких часів, коли місто належало Франції.

Мало-помалу Нед зохотився до розмов, і я любив слухати про його мандри в полярних морях. Його розповіді про ловитви, про боротьбу зі стихіями були воістину поетичні, і мені часом здавалося — я слухаю якогось канадського Гомера15, що співає «Іліаду» гіперборейських країн16.

Я зображую нашого відважного супутника таким, яким знаю його нині. Ми — давні друзі. Наша непорушна приязнь зародилася й зміцніла в найтяжчих спитках. Любий Неде! Я ладен прожити ще сто років, аби довше згадувати про тебе!

Однак що думав Нед Ленд про морське чудовисько? Скажу щиро: він єдиний з усіх не дуже вірив у його існування, ба навіть уникав розмов про загадкову істоту.

Якось чудового вечора — тридцятого липня, — себто за три тижні по нашому виході в море, фрегат проминав мис Бланка, за тридцять миль під вітром од Патагонських берегів. Ми вже пройшли Козерогів тропік, і менше ніж за сімсот миль на південь перед нами мала відкритися Магелланова протока. Ще вісім день — і «Авраам Лінкольн» краятиме води Тихого океану!

Я та Нед Ленд сиділи на юті й про щось собі розмовляли, позираючи на таємничу морську безодню, ще й досі недоступну людському окові. Я, звичайна річ, завів мову про нарвала й почав розважувати шанси, що від них залежали успіх або невдача нашої мандрівки. Та, помітивши, що Нед мовчить, я пішов навпрост.

— Неде, — почав я, — невже ви маєте якісь сумніви щодо цього нарвала? Чи, може, є у вас справді поважні підстави не вірити в нього?

Перш ніж відповісти, гарпунер дивився хвильку на мене, потому ляснув себе по широкому чолі, зажмурив очі, замислився й нарешті мовив:

— Може, і є поважні підстави, пане Аронаксе.


20 000 льє під водою (Збірка)


Нед Ленд — знаменитий китолов.


— Але ж, Неде, ви, як гарпунер, не раз бачили великих китів, тож мусили б скорше за інших повірити в існування велетенського нарвала; саме вам годилося б найменше сумніватися в тому.

— Ні, пане професоре, — відповів Нед Ленд. — Не дивно, коли невіглас вірить, що в небесах літають якісь там чудернацькі комети, що в земній кулі живуть допотопні істоти, але астроном і геолог махне рукою на цю химерну маячню. Так само й гарпунери. Я давно полюю на китів, я силу їх загарпунив, чимало понищив, та хоч які б вони були здоровенні й дужі, жоден не здатен — ані хвостом, ані бивнем — пробити залізної обшивки судна.

— І все ж таки, Неде, траплялося, коли нарвалів зуб протикав судна навиліт.

— Дерев'яні судна — можливо; а втім, я того зроду не бачив. І доки не побачу на власні очі, не повірю, що кити, кашалоти або однороги спроможні отаке зробити.

— Послухайте, Неде…

— Облиште, пане професоре. Кажіть що завгодно, тільки не це. Може, велетенський спрут?..

— Ні, Неде, тим паче, ні. Спрут — всього-на-всього молюск; сама назва говорить про особливості його тіла. Спрут, хай навіть п'ятсот футів завдовжки, все одно безхребетний, отже, таким суднам, як «Шотландія» або «Авраам Лінкольн», його боятися нічого. І всі ті побрехеньки про подвиги спрутів чи подібного до них страховиддя — маячня та й годі.

— Отож, пане природознавцю, — спитав Нед Ленд трохи спогорда, — ви переконані, що велетенський нарвал існує?

— Так, Неде, я переконаний і при цьому спираюся на логіку фактів. Я вірю в існування ссавця — могутнього організму, що належить, як і кити, кашалоти чи дельфіни, до групи хребетних; котрому захисним органом править ріг надзвичайної пробивної сили.

— Гм! — озвався гарпунер і похитав головою, як людина, що залишилася при власній думці.

— Візьміть-но до уваги, шановний канадцю, — правив я далі,— якщо така тварина існує, якщо вона живе в глибинах, у водах, котрі лежать на кілька миль під рівнем океану, — вона мусить мати на диво міцний організм.

— Чому б то? — запитав Нед.

— Бо на глибині треба опиратися величезному водяному тискові.

— Справді? — мовив Нед, не зводячи з мене примружених очей.

— Справді. В цьому вас переконають деякі цифри.

— Ну-у! Цифри! — зауважив Нед. — Цифрами можна доводити як одне, так й інше.

— В торгівлі, Неде, але не в математиці. Вислухайте мене. Уявімо собі таке: один водяний стовп тридцять два фути заввишки тисне з силою одну атмосферу. Насправді тиск такого стовпа — трошки менший, бо морська вода щільніша проти прісної. Тому, коли ви, Неде, пірнете в воду, на ваше тіло тиснутиме стільки атмосфер, себто стільки разів по сто кілограмів на один квадратний сантиметр, скільки тридцятидвофутових водяних стовпів одділятиме вас від поверхні води. Тож на глибині триста двадцять футів тиск становитиме десять атмосфер, на глибині три тисячі двісті футів — сто атмосфер. Це означає: коли б ви змогли опуститися на ту глибину — на кожний квадратний сантиметр поверхні вашого тіла припадало б тисячу кілограмів тиску. А ви знаєте, любий мій Неде, скільки квадратних сантиметрів має поверхня нашого тіла?

— Та хто його знає!

— Десь біля сімнадцяти тисяч.

— Невже?

— А що насправді атмосферний тиск трохи більший одного кілограма на квадратний сантиметр, то на сімнадцять тисяч квадратних сантиметрів вашого тіла воднораз тисне сімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят вісім кілограмів.

— Щось я цього не помічаю.

— Так, не помічаєте. І коли такий тиск не розчавлює вас, то тільки тому, що повітря, котре проникає в ваше тіло, тисне з такою самою силою. Звідсіль повна рівновага між тиском зокола і тиском зсередини. Оце й призводить до нейтралізації тисків. Тим-то ви не помічаєте атмосферного тиску. Але в воді — зовсім інша річ.

— Ага! Розумію, — уважно вислухавши, мовив Нед, — бо вода б тиснула на мене зокола, не проникаючи, як повітря, всередину.

— Слушно кажете, Неде. Отже, на глибині тридцяти двох футів ви зазнали б тиску сімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят вісім кілограмів; на глибині триста двадцяти футів цей тиск побільшав би вдесятеро і сягнув би сімнадцяти мільйонів п'ятсот шістдесяти восьми тисяч кілограмів, а це означає, що вас розплескало б так, як під плитою гідравлічного преса.

— Ну й диявольська сила! — вигукнув Нед.

— Так от, мій шановний гарпунере, коли хребетне кількасот метрів завдовжки і з відповідно побільшеною масивністю тримається таких глибин, то його поверхня, що складає мільйони квадратних сантиметрів, витримує тиск мільярди кілограмів. А тепер вирахуйте, якої сили мусить бути його кістяк, який міцний організм, щоб витримати такий страшний тиск!

— Певне, воно має,— відповів Нед, — обшивку з восьмидюймового17 листового заліза, як панцерні фрегати.

— Маєте рацію, Неде. І тільки зважте, на які руйнування здатна така маса, коли вона рине сторчма зі швидкістю експреса на корпус судна.

— Так… А й справді… либонь… — відповів канадець, приголомшений цифрами, але не охочий до відступу.

— Ну й що ви на те скажете? Переконав я вас?

— В одному ви мене таки переконали, пане природознавцю; якби подібні тварини існували справді в морських безоднях, певне, вони були б такі дужі, як ви кажете.

— Але ж, якщо їх нема, затятий гарпунере, чим ви поясните катастрофу судна «Шотландія»?

— Це, можливо… — вагався Нед.

— Ну, кажіть, кажіть!

— Тим, що… все це неправда, — вихопився канадець. Але ця відповідь свідчила тільки про гарпунерову впертість. Того дня я його більше не переконував. Аварія «Шотландії» — явище незаперечне. Пробоїна така велика, що судно доводилося неабияк ремонтувати, і, гадаю, нема потреби в переконливіших доказах. Не могла ж та діра з'явитися ні сіло ні впало, не пробив же її якийсь підводний риф, — ні, таки конче існувала тварина з могутнім бивнем чи рогом.

Розваживши все те, я зарахував таємничу тварину до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду китоподібних. Що ж до сім'ї, роду й виду — це з'ясується тільки згодом. Щоб дійти якоїсь певності, треба розтяти загадкове чудовисько; щоб розтяти, треба його впіймати; щоб упіймати, треба загарпунити, — а це справа Неда Ленда; щоб загарпунити, треба його побачити, — а це справа всієї команди; а щоб побачити, треба його зустріти, — а оце вже справа випадку.



III ЯК ЛАСКА ПАНА ПРОФЕСОРА | 20 000 льє під водою (Збірка) | V НАВГАД